Володимир Крашевський
липень, 2016


 

Гітлер - духовна хвороба українців



У книзі "ОРІЯНСТВО", український філософ з діаспори Микола Пономаренко пише: "Теперішня Україна є духовно хвора". В цьому не важко пересвідчитись самому, адже сучасний стан речей, який є в Україні, може породити лише якась хвороба. Однією з таких хвороб в сучасній Україні є захоплення Гітлером і його приспішниками. В цьому я переконався гортаючи сторінки різних українських сайтів та спільнот у соц. мережах. Я був здивований читаючи дискусію в спільноті "Третій Гетьманат" на фейсбуці, що Микола Пономаренко цієї самої думки, що і я. Тому то я і вирішив написати цю статтю. Почну з того, що і сам колись захоплювався подібним, але дякуючи Богу я звільнився з цього. Мабуть порозумнішав. Мені дивно, що українці захоплюються Гітлером і іншими діячами Третього Рейху, вивчаючи їхню діяльність і навіть в певній мірі роблять з них якигось кумирів, замість того, щоб захоплюватись своїми національними героями чи геніями інших народів, як от Архімед, Леонардо да Вінчі чи Ісаак Ньютон. Мені також дивно читати від цих адептів фюрера, що Гітлер бажав створити незалежну Україну. Може колись і бажав, але передумав.

Так під час Мюнхенської конференції, на якій вирішувалась доля Чехословаччини до якої належала Карпатська Україна, від неї приїхала делегація до Мюнхена, яку запросив міністр закордонних прав Німеччини Йоахім фон Ріббентроп, і яку очолював Едуард Бачинський, із ним було також кілька греко-католицьких отців, на прикладі яких Бачинський переконував німців у необхідності незалежності Закарпаття від Чехословаччини і Угорщини. Результатом Мюнхенської конференції стало відірванння Судетської області від Чехословаччині і передання її Німеччині. 5 жовтня 1939 р. подає у відставку президент ЧСР Е. Бенеш. Цим скористалися словацькі та українські автономісти. Уряд Словаччини проголосив свою автономію 7 жовтня, а Підкарпатська Русь - 11 жовтня. Тоді було утворено перший український автономний уряд у складі 6 міністрів. Проте рішенням Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України (Угорський, Іршавський, Мукачівський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове були приєднані до Угорщини.

Гітлеру не було вигідно створення українцями держави, адже в його плани це не входило. Натомість входило в плани відновлення незалежної Словаччини, зближення з Угорщиною, якій він щедро подарував землі Карпатської України та контакти з СРСР, якій не потрібна була ніяка Україна. про що свідчив навіть і Лев Троцький: Карпатську Україну Гітлер подарував угорським катам. Зроблено це було, якщо не з явного схвалення Москви, то в усякому разі з розрахунку на таке схвалення. Гітлер як би говорить Сталіну: «Якщо б я збирався атакувати завтра Радянську Україну, я б зберіг Карпатську Україну в своїх руках». У вигляді відповіді Сталін на 18-му з'їзді відкрито узяв під свій захист Гітлера від наклепу західних «демократій». Гітлер робить замах на Україну? Нічого подібного! Воювати з Гітлером? Анінайменших підстав! Передача Карпатської України до рук Угорщини явно тлумачиться Сталіном як акт миролюбності.

Тож в ніч з 13 на 14 березня 1939 р. хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Воєнізована організація, створена для охорони краю, – "Карпатська Січ", – незважаючи на героїчний опір, не змогла зупинити вторгнення 40-тисячної угорської армії. 15 березня розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому через розвал Чехословаччини відбулося проголошення державної самостійності Закарпаття та прийнято Конституцію, що визначила республіканський устрій Карпатської України з президентською формою правління. Державною мовою встановлено українську мову. Затверджено державний герб, державний синьо-жовтий прапор, гімн - "Ще не вмерла Україна" на музику М. Вербицького та слова П. Чубинського. Таємним голосуванням Сойм Карпатської України обрав першим президентом держави А.Волошина, а прем'єр-міністром Ю. Ревая. Таким чином, процес державного усамостійнення Срібної землі завершився. Про те нічого це не дало. 16 березня зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами. У гірських районах загони "Карпатської Січі" продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р. У кінці березня 1939 р. президент республіки А. Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхали через Румунію в еміграцію. Отже як бачимо Гітлер не був аж ніяким другом України. Це саме стосується і його відношення до решти України і до бандерівського руху.

З початком війни Рейху з СРСР, 23 червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору ОУН, в яких декларувалися наміри українців. Копії цих документів опинилися на столі в рейхсфюрера СС Генріха Гімлера, начальника ОКВ (Головного командування) фельдмаршала Вільгельма Кейтеля та майбутнього міністра окупованих областей Сходу - а поки одного із наближених до фюрера - Альфреда Розенберга. У ньому зокрема йшлося про таке: Навіть якщо при вході в Україну німецькі війська спочатку будуть самозрозуміле зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде на Україну без наміру відновлення Української Держави й використання відповідних гасел. Без незалежної Української Держави новий порядок в Європі немислимий.

Отже, як бачимо бандерівці чітко проінформували німецький уряд про бажання відродити незалежну Україну, що і сталося 30 червня 1941 р. Проте Гітлер і його оточення було зовсім іншої думки. 21 червня 1941 р. Гітлер писав у листі до Мусоліні: Що стосується боротьби на Сході, дуче, то вона, напевне, буде важкою. Проте я ні на секунду не сумніваюся в значному успіху. Передусім я сподіваюся, що нам пощастить забезпечити на тривалий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам у майбутньому.

Як заначає американський історик Тімоті Снайдер, у планах Гітлера було влаштувати новий голодомор на території країни, з метою вивозу продуктів у Німеччину. Крім того згідно німецьким планом "Ост", передбачалось фізичне знищення слов'янських народів; часткове онімечення нордичних груп населення, що є у складі СРСР; підрив біологічної сили слов'янських народів (Метою німецької політики щодо населення російської території, — писав у своїх зауваженнях до плану "Ост" доктор Ветцель, — є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців... Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу росіянам. Проте це не повинно призвести до того, що місце росіян займуть з часом українці); масові депортації населення (планом передбачалося переселення 65% українців із Західної України до Сибіру); переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, безпосередньо підпорядкованих СС. Тому під час засідання новоствореного українського уряду у Львові 30 червня 1941 р., до приміщення "Просвіти" де вони засідали прийшов Ганс Кох, майор абверу і уповноважений з українського питання, з метою зупинити державотворчий процес, проте вже йшли збори українського уряду і зупинити їх він не зміг. Стецько запросив Коха до президії як гостя, особливо акцентуючи перед зборами на слові "гість" і даючи зрозуміти останньому, що він тут не господар. Німець відповів відмовою, але взяв слово, в якому негативно висловився щодо зборів, вимагав їх розпустити. Заявив, що Рейх не потерпить будь-якої держави на землях, завойованих кров'ю німецьких вояків, а українці, якщо хочуть німецькій владі допомогти, то мають це робити працею. Проігнорувавши виступ німця, Стецько продовжив засідання, яке завершилося проголошенням акта із балкону "Просвіти" перед львів'янами, що зібралися на Ринку. Лунав гімн "Не пора, не пора..." і на обличчях людей було видно хвилювання та надію. Проте цьому не судилось бути. Німці заарештували провідників ОУН, і вже весною 1942 р. ОУН приймає рішення, крім продовження антинімецької пропаганди, розпочати збройну боротьбу. А за півроку Волинь та Полісся взялися за зброю в боротьбі із німецькою окупаційною владою, підштовхуючи організацію від політики до збройних дій.

Отож підсумовуючи дану тему хочу зазначити, по перше Гітлер ні його держава не могли можуть бути друзями та кумирами для українця. Ті хто думає протилежне в разі перемоги нацистів, були б в кращому випадку їхніми рабами, в гіршому не з'явились би на світ. Любе захоплення Гітлером і його зграєю, можна прирівняти до духовної хвороби, що паразитує на українцях. По друге просування Гітлера і його банди, як друга і кумира українців комусь дуже вигідно. Це робиться з метою підміни захоплення своєю історією, традиціями і культурою, на захоплення маніакальним австрійцем, що в підсумку шкодить національній ідентичності та робить з українців ворогами цивілізованого світу.


Список використаної літератури

1.Бойко О. Д. Місце України в планах фашистів// Історія України. Підручник. - Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/history/boyko_iu/chapter14/1405.htm 

2. Дейнеко Д. Проголошення Карпатської України самостійною державою. - Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/history/4b4b74457cc15/ 

3. Забілий Р. Акт відновлення державності 30 червня. Як це було (ФОТО)// Історична правда. - Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/06/30/44396/ 

4. Зігалов В. Карпатська Україна – тріумф і трагедія одного дня (До 70-річчя з дня проголошення)// Радіо Свобода. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/1509817.html

5. Кучерук О. 15 березня 1939 р. у Хусті було проголошено самостійну державу Карпатська Україна. - Режим доступу: http://ua-reporter.com/novosti/9890

http://textbooks.net.ua/content/view/1108/17/

6. Меморандум уряду Бандери до Райху. - Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/1108/17/

7. Пономаренко М. Оріянство. Українська духовна мудрість або роздуми про щастя. - К., 2008. - С. 99.
http://mykola.com/2015-10-01-03-32-36/2015-09-30-16-51-26

8. Солодько П. ТИМОТІ СНАЙДЕР: "В УКРАЇНІ БУЛО ДВА ГОЛОДОМОРИ - РАДЯНСЬКИЙ І НАЦИСТСЬКИЙ"// Історична правда. - Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/10/24/60277/