Мої Вірші


Заплаканi Очi

Твої заплакані очі
Сняться ночами мені,
Губи свої дівочі
Ти підставляла весні...

Стомлено падає листя,
Як вії твої у снах...
Ранок росою умився,
І полетів, як птах...

І прокинулась ти, звелася...
Не зітерши нічну красоту
Цілую, п'янію від щастя,
Обнявши твою наготу...

Ти зі сну посміхаєшся в'яло,
Зводиш руки мені на плече,
І забувшись,
Ти просиш в нестямі: "ще..."
Капля збігла з листка, упала...
Я збираю нічну росу.
"Ні ти зовсім не зів'яла; -
Ти мені здарувала красу..."

1970. Київ

 

Дощ у Києвi

Тебе я так рідко бачу.
Я бачу тебе уві сні.
Я бачу, як тихо плачу,
Як думи находять сумні.

Я бачу, як мокнуть каштани
Під осені сірим дощем.
То мокнуть в душі моїй рани,
Що я натворив олівцем.

Крiзь скло я думки шукаю,
Вони десь літають там...
Кохаю, кохаю, кохаю...
Вони розшепочуть вiтрам.

І світ весь узнає сьогодні,
Яким я повитий сном,
На краї якої безодні
З розкислим стою чолом.

1971. Київ

 

Лолiта


Немає часу поміж нами,
Лише років великий стрій.
Тебе досягую думками,
Бо я -- не твій !

Ти не моя...
Ні жінка, ні дитина.
Чому в очах твоїх такий
Знахожу подих і країну
Забутих мрій ?

Ти не моя,
І я не можу
Про все твоє таємне знати,
Лише думками м’яти кожу
І роздягати, роздягати...

Немає часу..,
Поміж нами
Лише років великий стрій.
Тебе досягую
Думками
Забутих мрій !

м. Вашінгтон. 1994

 

На день народження
В. Г. Данилейка із Полтави



До 70-ти Річчя Вчителя



Час у "Яві" нам Богом дано
Для пізнання людського життя,
Щоб своє посадити зерно,
Щоб з'єднати Буття з Не-Буттям!

Щоб свою і космічную Дію
Об'єднати по "Прав"-ді Землі,
І навіки в народі посіять
Наву, Праву, і Яву свої !

Так і Ви, Богом призвану Дію
Ви-"ливаєте" в світ все життя!
І знаходять Її, "піднімають" і "сіють"
Дани-Лейка у вічне Буття!


7-го серпня, 2000 р.
Washington, DC

 

 

  

ОТАК   БУЛО
до 30-річчя одруження


Отак було,—
Твої схвильовані рамена...
В сутінках сховане село,
Вода ріки благословенна.

Ти 30-ть літ уже моя!
І три до того, як побрались.
Блаженна молодість твоя,
Роки життя, куди дівались?

Дівались... дівчино моя.
Дівались... любо і кохана.
Про те шепоче нам Земля —  
Богиня часу невблаганна.

Якими дивними були
Ті роки разом.  Породили
Вони дітей, і повели 
По долі нас... Кругом водили 

Усіх разом — до небокраю,
Зі співом радісних пісень!
Чи знаєш ти? Але я знаю,
Що вартим був той День!

Той День, —
коли дивились прямо в очі.
Сказали: "Чує хай Земля!
Віднині я і ти лиш хочем,
Щоб ти був мій, а ти — моя!"

Якими травами споїла
Й благословила нас Земля?
Які закляття сотворила,
Що й досі — твій, а ти — моя!

Повиростали наші діти.
Яке добро!  Куди подіти?
Яких хранителів шукати,
Щоб їх тримати і тримати?

Бо серце хоче їх кохати,
Ніде від нас не відпускати.

Та хай  ідуть, — у них є доля,
Яка веде їх, як і нас.
Тож буде хай їм Божа Воля!
І їм і нам — дай Боже Час!

Дай Боже час — твою годину!
На радість цю — на вічну мить,
Яку живемо щохвилинно,
Яка в душі моїй сурмить!

Січень, 2001
Washington, DC

 

  

Дума Эмигранта
(російською мовою)


У меня за душою - бурлит океан,
Для чего эта жизнь мне дана ?
К виску подношу я холодный наган -
Может смерть мне ответ должна !

Выпиваю стакан я, —  не закусив,
Не познав разговор — второй !
Для чего мне судьба посылает курсив,
Что не в силах прочесть любой ?

У меня за душой - не узнать души,
Пусто, смрадно и не в попад,
У меня умерло, растерялось в глуши,
Заблудилось в лесах, не вернулось назад...

У меня - потеряло свой облик письмо,
У меня - не осталось добра,
У меня накопилось одно лишь дерьмо,
И уйти... навсегда мне пора.

Но не в силах я даже нажать на курок,
У души нету мощи свершить...
И стакан за стаканом продляет мой срок,
Что мне Жизнь посадила отбыть !

Не найти мне к ответу
Желанных дверей.
Не поможет мне Божий психоз.
Лишь бродить мне по свету,
Как Вечный Еврей,
Повторяя всё тот же вопрос ?

Почему за душою - бурлит океан?,
Для чего эта жизнь мне дана ?
Приложу eщё раз я холодный наган -
Верно смерть мне ответ должна !

Ноябрь, 1991 г.
г. Вашингтон, США


 

Я стал гражданином США
(російською мовою)


Я стал гражданином США
Но стала ли им душа ?
Покинул я Русь - мою мать,
Но стал ли её забывать ?

Если завтра - уеду в Перу,
Какую страну заберу ?
Какую тоску затоскую ?
И чем свою боль залечу я ?

Что знал - то забыть нельзя.
Что есть - в том мою стезя.
Здесь или там мой народ ?
И ждёт ли меня - поворот ?

Я стал гражданином США
Но стала ли им душа...?


27 сентября, 1992 г.
г. Вашингтон, США

 

Новогоднее поздравление родителям
*** 1969 ***
(російською мовою)


Вот, дорогие, и песню годик
Свою допел.
Ещё сильней мой жёлтый ротик
Порозовел.
Наверно зрелость идёт с годами
Но как тяжка...
И не лечу я больше к маме
Издалека,
А мысли рвутся куда-то дальше
За горизонт,
Ведь ваш хороший и тихий мальчик
Уже не тот.
Его смущают теперь страданья
И корни зла.
Дорога странствий и познаванья
Его взяла.
И тихий омут простых желаний
Семьи гнезда
Покинул он в бреду исканий
И навсегда.

Но часто ночью...
Как песней спетой
Как детства сад
Приснится мама...
Отец с газетой
И младший брат.
 

Киев, 1969 г.

* * * 

Привіт, привіт...,
які там справи?
Ідуть дощі,
померкли трави,

було, пройшло, 
нема вже дня,
твоє тепло
не там де я. 

І хто і як,
коли і де
до-торк отой
душі знайде?

А час іде...

Washington, DC
Nov.13, 2002