Особистість в історії НІЩО, чи ЩО?


“Единица - вздор,
единица - ноль,
один -
даже если
очень важный -
не подымет
простое
пятивершковое бревно,
тем более
дом пятиэтажный.“

(В. Маяковский)



Розвиток мистецтв, культур, наук робиться не окремими особистостями а багатьма. Проте, ми завжди асоціюємо досягнення з окремою людиною, генієм, талантом, який ніби-то був тим поштовхом, віхою, баченням, яке почало новий напрямок якогось розвитку, підняло всіх до нового рівня пізнання світу. Чому ми так все це бачимо?

Напевно тому, що людям потрібно мати орієнтири, вектори, віхи, маяки для поступу людського розвитку. Такими орієнтирами стає якась особа, яка потрапила в сферу ВІДОмоста в силу або випадкових обставин, або сприятливих тимчасових умов для отримання і сприйняття специфічної ідеї чи про-зріння.

Відомо, що та сама ідея, дослідження, творче досягнення, винахід завжди робиться одночасно не однією а багатьма людьми, але світу стає ВІДОмо лише за одну людину, вибрану особу. Чому так? Навіщо історія і людський досвід вибирає одну людину із багатьох рівно-вартих? І як цей вибір робиться і ким?

Напевно так сТворено, щоб мати отой “орієнтир“, той “вектор“, і він має бути ясно і чітко означеним одною людиною, а не гуртом людей? Вибрана людина з моменту її означення стає тим орієнтиром з яким асоціюється тепер специфічна ідея, сфера знань, напрямок розвитку, тощо.

Наприклад, Платон є батьком Грецької філософії в специфічній сфері, так само як Сократ чи Аристотель, кожен із своїми орієнтирами. Ми здогадуємося, що рівноцінних цим філософам напевно було багато інших в тих самих орієнтирах, але їх НЕ ВИБРАЛИ для історії.  Нютон для нас є батьком класичної фізики, як і  Ейнштейн символізує нову фізику, пост-Нютонівську.  Проте, ми знаємо тепер, що ні Нютон, ні Ейнштейн не були творцями всіх їх знаменитих теорій і робіт, а багато-чого взяли у інших вчених свого часу, хоча всі їх роботи і ідеї приписуються саме їм, одній особі, яку історичні обставини і чиста вдача зробили тими “орієнтиром“, “маяком“, тою “віхою“ розвитку, за яку тепер знають і вивчають всі.

Для подальшого у-розум-іння концепції “людини-орієнтира“, варто розглянути потребу символічних означень, термінів, знаків. Це дуже чітко видно в науках, де без термінології і символіки не обійтись. Людина-орієнтир стає спорідненою терміну, означенню, символу, який відразу нам каже за що йде мова? Ім’я людини стає назвою якогось закону Природи, несе в собі вже зовсім інший зміст ніж просте прізвище. Закон Бойля-Маріотта. Закон Ома. Рівняння Максвела. Геометрія Лобачевського. Кулонівські пари. Толстовство. Кальвінізм. Марксизм. Це вже не імена людей, а теорії, концепції, закони, означені символами “людей-орієнтирів“. Ці символи-прізвища скоріше стали такими випадково, бо були інші люди, які могли б стати такими символами, але не стали. Людство вибрало саме ці імена і стало використовувати їх для означення різних сфер знань, досягнень, розумінь.

Франсіс Бекон (Francis Bacon) в своїй книжці “New Organon“ писав, що ми вклоняємося Ідолам Розуму (idols of the mind). І цих “ідолів розуму“ ми вибираєм самі. Особистість в історії є прикладом таких ідолів розуму, яких людина створила і творить для того щоб або вклонятися, або орієнтуватися на них.

Кінцевим питанням постає таке – чи потрібні нам ідоли розуму? Адже чистий розум не повинен мати ідолів! Проти ідолів нас застерігає багато що.  Це і релігії, хоча вони самі вклоняються часто ідолам. Це і філософія. Наприклад Ф. Ніцше застерігав нас від ідолів мислення, яке він називав “переконаннями“ (читай http://mykola.com/2015-10-01-03-32-36/2015-09-30-16-52-26/39-54) .

Людина чистого розуму не повинна мати ідолів і не повинна мати абсолютних переконань. Така людина звільняється для відкритого сприйняття світу і нових пізнань, без обмежень символізмом як “людей-орієнтирів“ так і догматичних “переконань“. У такої людини світобачення має бути, як у дитини, не забруднене символами і переконаннями, але, на відміну від дитини, із розум-інням Буття.