Роздуми про щастя. Екскурс у філософію Ніцше




Фрідріх Ніцше більше, ніж інші філософи, концентрувався на психології людини. Тому не дивно, що філософія Ніцше була використана і розвинута пізніше багатьма психологами, наприклад, З. Фройдом. Якщо ж розглянути філософію Ніцше через призму розуміння людського щастя, то можна відкрити новий і цікавий аспект розуміння людського щастя. Що ми зараз і зробимо. 

Всім відомо, що Ніцше критикував християнство і прославляв людський ідеал, який він бачив у формі “надлюдини” (ubermensch). Може видатися протиріччям те, що Ніцше, ненавидячи християнство в той же час захоплювався і любив постать самого Ісуса Христа. В його книжці “Так казав Заратустра” під Заратустрою Ніцше змалював складну збірну постать людини, яка мала характеристики і ознаки Ісуса Христа, Сократа, Заратустри і самого Ніцше. 

Христос і Сократ не написали самі ані слова, їх вчення ідуть із писань інших - вчення Христа передали його апостоли, а вчення Сократа передав Платон своїми діалогами. Читаємо – “мені потрібні живі супутники, що підуть за мною своєю охотою – підуть туди, куди я схочу” – хіба це не шлях Христа з апостолами? Заратустра починає свою духовну діяльність в 30 років, як і Христос. 

Обидва мали період підготовки до своєї духовної місії - Заратустра мав медитації в печері, подібно тому, як Христос в пустині. Багато з того, що вчить Заратустра в книзі нагадує по стилю і змісту притчі Христа, деякі вислови є майже дослівними. З написаного Ніцше стає очевидним, що постать Христа була йому близька і приємна. 

Глибинна складність і “протиріччя” світобачення Ніцше виходить з його бачення життя не таким, яке проповідує церква, а таким, де живуть і виживають КРАЩІ. Цей погляд іде також проти дарвінізму, згідно з яким виживають агресивніші, більш пристосовані. Ні, каже Ніцше, в людському середовищі це не так, в людському середовищі ВИЖИВАЮТЬ КРАЩІ – ті, кого Ніцше називає надлюдьми. 

В той же час там є і ГІРШІ, які зникнуть, підуть у небуття. Для них Ніцше також має слово – “остання-людина” або “під-людина”, яка з плином часу піде “вниз” (untergehen), тобто вимре. Це вчення перекликається знову таки з Христовим вченням про світ Вищий і Нижчий, де перший є вищим рівнем свідомості – царством Божим, якого досягне той, хто стане, як Христос. А нижчий світ – для тих, хто ще не готовий вирости духовно до рівня Христа і потребує більше часу. Церква з цього вчення Христа зробила зовсім інше розуміння, впровадивши страх пекла для тих, хто не слідує правилам церковної поведінки. Таким чином, церква спотворила вчення Христа, в якому йшлося про шлях людської досконалості і ріст свідомості. 

Ніцше вважав, що людина має жити традицією і займатися земними справами. В “Заратустрі” він казав: “надлюдина – це суть землі”, “найжахливіший злочин – хулити землю”. Він розпоовідає про три етапи перетворення суті духу людини від “верблюда” до “лева” і до “дитини”. Людина починає свій шлях, як верблюд – це етап засвоєння традиції, початок духовного розвитку, накопичення “тягаря життя”. Під тиском життя людина перетворюється в лева, який мовить: “Я хочу”. Дух починає бажати, розуміти і відрізняти правду від брехні, добро від зла. Лев переходить в дитину, бо “це невинність і забуття, новий початок, гра, колесо, що крутиться само собою”. Людина стає здатною направити безпосередньо, як то робить дитина, всю свою енергію на пошуки себе, на експеримент життя. 

Філософія Ніцше не розвивається класичним шляхом через поступові логічні викладки, а є скоріше емоційним літературним твором, де б’ється геніальна думка і серце автора. Зрозуміти філософію Ніцше можна тільки через розуміння самого автора як людини, з усією складністю персональних поглядів, які поступово виростають в чітку систему принципів величі Людини як Людини. Такий розгляд Ніцше потребує детального вивчення і аналізу його робіт. А зараз спробуємо проаналізувати і зрозуміти тільки один аспект філософії Ніцше – його розуміння щастя або його філософі як інструменту розуміння щастя. 

Чому Ніцше критикував християнство? Тому що він вбачав в цьому вченні, яке він вважав не Христовим, а Павловим, антилюдські, рабські елементи. Ніцше відкидав концепцію гріха і страху, які є основою християнської віри, як дуже шкідливі для людини і для людства в цілому. Візьмемо, для прикладу, християнські “сім смертних гріхів” і задумаємося, чому ці “гріхи” є шкідливими людині. Перерахуємо їх – гординя, жадність, заздрість, злість, похотливість, ненажерливість, лінь. 

Ніцше запитує: “Що в цих людських характеристиках є такого поганого, що їх потрібно повністю відкинути”? Ніцше вважає, що всі ці характеристики є нормальними людськими емоціями, які в деяких обставинах можна засуджувати, але в багатьох випадках, можна тільки вітати. Наприклад, яка то є людина, яка не має злості час від часу? А що поганого в дівчині, яка має гординю? Заздрість веде до самовдосконалення. Жадність веде до заощаджень. Похотливість і ненажерливість часто є початками здорових пристрастей. А що такого страшного в ліні, якщо вона не є постійною – це є відпочинок тіла і думки? Все це є людські здорові емоці,ї без яких жодна людина не може пройти через життя. Ці емоції потрібні людині для самовдосконалення і не є для неї шкідливими. Хіба можна їх порівняти з вбивством, насильством, педофілією та іншими діями людини, які церква чомусь не внесла в список “смертних гріхів”? 

Церква хоче з людини зробити якогось бовдура без емоцій і життєвих сил, який повинен жити з постійним відчуттям страху і гріха. Це не є Життя, яке Ніцше хоче мати для себе, і це не те Життя, яким має жити людина. В цьому розумінні і є суть критицизму церкви і християнства, які робить Ніцше. В той же час Ніцше захоплюється постаттю Христа як засновника нової віри, як людини надприродних здібностей, чистоти і величі характеру, сили почуттів, яка мала творчість як основну ціль свого життя, і яка не поступилася своїми принципами до кінця життя. 

Ніцше відкинув багато концепцій з інших філософій як непотрібних або невірних. Наприклад, є відомий вислів - “Правда зробить тебе вільним!”, на який Ніцше каже – нічого подібного! В світі немає Правди, а є тільки тлумачення! В світі немає Правди, а є тільки ймовірності! Щоб стати Вільним потрібно не шукати Правду, а стати САМИМ СОБОЮ. 

Розглядаючи Свободу як таку, Ніцше каже, що більшість розуміє “свободу” як зовнішню умову існування. Така “свобода”, на думку Ніцше, є обмеженою і не несе цінного людині. Свобода є істинною тільки тоді, коли це є свобода творити! Іншими словами, це має бути внутрішня свобода самої людини, яку, правда, можуть обмежувати зовнішні обставини життя або структура соціальної системи. Така (внутрішня) свобода можлива тільки тоді, коли людина до неї здатна, коли має відповідний внутрішний стан психіки. Людина не може стати вільною, якщо вона має психологію раба. 

Людина сама вибирає свій шлях в житті – вибираючи ТВОРЧІСТЬ або РАБСТВО. Але людина може вибрати “творчість” тільки тоді, коли вона є ЗДАТНОЮ до творчості. Людина вибирає сама бути тією людиною, якою вона хоче бути. Цей вибір є внутрішнім переконанням, яке несе індивідуальна людська сутність. Наприклад, людина сама вибирає бути християнином і відчувати себе грішною. Наприклад, людина сама вибирає бути Українцем. Не можна заставити людину бути Українцем, якщо людина цього не хоче. Людина є відповідальною за все навколо себе, але найбільше – за те, ХТО ВОНА Є

Для Ніцше життєвий вибір є не вибір, а доля! 

Ціль життя - стати тим, хто ти є. Вирощувати в собі того, хто ти є – це стратегія всього життя, це шлях вищої людини. Самореалізація в житті – це стати тим, хто ти є. Ці ніби загальні і відомі думки набувають у Ніцше глибинного змісту, який постійно дивує і заворожує глибиною своєю думки. Направляючи свою думку на внутрішню людяність і людську велич, Ніцше підносить дуже високо суто людські якості і відкидає з огидою надуманість, неприродність, рабську ідеологію, церковне мракобісся. 

Розглядаючи шлях самореалізації через творчість, Ніцше навіть критикує розум, який, на його думку, не допомагає людині стати тим, ким вона є. Він каже: “Думка приходить тоді, коли “вона” того хоче, а не тоді, коли я “її” хочу”. В цьому є суть первинності людських емоцій над логікою розуму, яка часто є згубною. Це розуміння виходить із розуміння різниці “моралі” і “Моралі”. Перша, з маленької букви, є внутрішньою суттю людини, кодом персональних цінностей, якими людина керується в своєму житті. Інша “Мораль”, з великої букви, є кодом насаджених людині цінностей церквою і іншими зовнішніми інститутами. Тому Мораль з великої букви Ніцше відкидає як таку, яка йде проти людської суті, шкодить її творчому початку. 

Перша мораль, з малої букви, є частиною людської суті, є природним кодом поведінки, який людина засвоює через різні рівні цінностей і далі сприймає світ через сутності цих життєвих цінностей. Ці цінності, каже Ніцше, є специфічними для різних культур. Відмінні культури мають відмінні цінності. Таким чином, моральність є природною суттю людини, яка закладається культурним походженням. Зовнішня Мораль (з великої букви) є насадженими цінностями, які не є природними для цієї людини, бо вони не виходять із її культурної спадщини, і тому Мораль має бути відкинута. Такою Мораллю Ніцше вважав християнську релігію. 

В цьому відношенні цікаво бачити погляд Ніцше на демократію. Він вважав, що демократія є урівнялівкою між людьми і не може створити найкращі умови для творчості. Одні люди в демократії отримують те, що їм треба, але інші – ні. Неможливо створити систему, де всі будуть мати користь. Хтось неодмінно буде мати шкоду, тому що всі люди різні і кожному потрібне своє, у кожного свій шлях самореалізації. 

Неможливо мати універсальну мораль, тому що наші моральні дії – підсвідомі, ми не можемо про них знати наперед і навіть поручитися за них. Не дивно, що люди іноді поступають таким чином, що потім самі дивуються своїм поступкам. 

Ніцше вважав, що Велич цівілізації в її Творчій Можливості. 

До такої цивілізації він відносив в великій мірі древніх греків. Розглядаючи моральність древніх греків, він дійшов висновку, що в соціальному відношенні найбільш моральним є спосіб життя язичників, якими були древні греки. У язичників домінує персональна мораль, яка виходить із національної культури і яка має етику досягнення ДОСКОНАЛОСТІ. 

Греки мали для цього своє слово – “erete”, яке можна перекласти як добродійство або досконалість. В суті суспільства і філософії древніх греків було оце ERETE, яке виходило з розуміння, що людина є частиною природи, і Я є мій власний Ідеал! Це є язичницьке розуміння життя як природного існування, що лягло в основу Грецької філософії, яку ніхто не зміг перевершити до сього часу. З приходом християнства прийшла Мораль раба, яка відкинула особистість, творчість, пошуки себе, а принесла клеймо гріха, поклоніння надуманому Богу і очікування смерті, а не шлях досягнень свого власного життя. 

З усього сказаного стає зрозумілим також, чому Ніцше вважав систему, де панує аристократія, владою кращих. Аристократ був кращою людиною, яка мала можливість і реалізувала себе в ідеалах Ніцше. Не кожен аристократ, звичайно, був таким, але більшість була в свій кращий час історії. 

Також цікавим є ставлення Ніцше до часу життя як до КОЛА, а не як до прямої лінії без повернення назад, чому знову ж таки вчить християнська церква. В справжньому творчому людському житті неможливо жити без “повернень” до попередніх часів, до витоків культури, бо то є шлях підйому до нових висот майбутнього. Власне, саме життя, по Ніцше, має постійні цикли – кола росту. 

На завершення можна зробити висновок з цього дуже коротенького екскурсу в філософію Ніцше, що його розуміння Щастя – це САМОРЕАЛІЗАЦІЯ через ТВОРЧІСТЬ.