ЮРІЙ КОБЗЕНКО

Yuriy Kobzenko


МІЛЬЯРДЕР

ПОЧАТКІВЕЦЬ

€  1 000 000 000 $


(How to make first billion dollars?)

Ukrainian and Russian version


гротескова, але реальна і повчальна історія

grotesque but real and instructive story


дніпропетровськ

dnipropetrovs’k

2013




Коротка біографія для обкладинки.                                                                                              

 

     Народився, нащадок саратовсько-пензенського хлібороба та, осілого у Придніпров’ї, цигана-коваля, Кобзенко Юрій Васильович, 14 лютого 1949 року в селищі Таромське, краймістя теперішнього Дніпропетровська. Після закінчення школи працював один польовий сезон робітником у археологічній експедиції, куди привело навчання в школі юних журналістів при обласній газеті «Прапор юності».

     Невдовзі життя спрямувало на залізницю де згодом набув у

 Д І І Ті фаху інженера по експлуатації залізниць. Потяг до мандрів та допитливість, котра й спонукала докопатися до витоку змісту слів, надихнули на вивчення арабської мови. Переклав Коран українською мовою, у віршах, та він і досі чекає в Каїрі свого часу в Аль-Азгарі.

     Порада товариша взятися у півстолітньому віці за вивчення мови Святого Письма, дала неочікувані результати. Довчився до того, що й самому запропонували викладати для початківців. Навчання продовжив у різних учбових закладах і, на цікавих та корисних семінарах. Освіта, отримана у єрусалимських  мудреців привела до пошуків першоджерела рідної мови в Святому Письмі й написання у 2009 році, тлумачного словника «Матір мов», котрий трохи відхиляє завісу таїни: «Хто ми, звідки й нащо та, - де межа наших здібностей?».

 

Юрій Кобзенко, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.,

автор словника «Матір мов»

 


 

Юрій Кобзенко.

 

     Мільярдер-початківець. Гротескова, але реальна і повчальна історія.

     Ті, хто хоче зробити перші кроки, щоби забути про злидні сьогодення та не скніти в старечій зажурі, знайдуть тут поради, які базуються не лише на, десь  прочитаному, а й на прикладі власного досвіду, - як зробити гроші лише силою власної думки. Починати, - ніколи не пізно!

     Успіху тобі, читачу!


ЗМІСТ

 

                                                                                         сторінка

ВСТУП……………………………………………….       2

Портрет невдахи…………………………………. …      

Портрет успішної людини…………………….. ….        

Не скупі – то глупі………………………………….        

Сім мільярдів людей, 1226 мільярдерів……………       

Валюта-рідина, або 3-62 ……………………………       

Перешкода перша. Класична... ……………………..       

Чесність ………………………………………………     

Вельми тяжка, друга перешкода ……………………       

Баби-стерви …………………………………………..     

Третя перешкода. Нормальна. Робоча.. ……………      

Затьмарення. Перешкода четверта... ……………….      

Forex ……………………………………… ………….    

Спокуса зеленню ………………………………………   

Не здавайтеся ніколи!   ………………………………

Починати, - ніколи не пізно!  …………………………   

 

 

ВСТУП

 

                                                             І мешканці смітника, безхатченки,

                                                             сягали висот мільярдерства.

 

                                                                                   Роберт Кийосака.

 

     Стаючи на стежку мільярдера-початківця, добряче подумайте: «Чи потрібно воно вам!» Адже гроші… усеж, вигадка Сатани. Господь дав людині Рай і там було ВСЕ, що їй необхідне.

     Підпадаючи під владу грошей – ви не знаєте, куди вони заведуть. Майбуття милостиво приховане Господом від нас. Бажання стати багатющим, заволодіє всіма вашими думками, котрі турбуватимуть скрізь, позбавляючи спокою, душевної рівноваги і не лише тоді, коли їстимете, а й… при появі результатів цього процесу. Як не дивно, але саме в цей момент можуть прийти найгеніальніші вирішення. Підтвердження тому чуємо від людей мистецтва, психіка котрих, дещо відрізняється від того ж у пересічної людини. Мовою Святого Письма слово «мистецтво» звучить, як «оманут». Не чуєте рідне вам, українське, - «омана»?

     Психіатри давно вже дійшли висновку, що виграні у лотерею мільйони, завдають такого ж удару душевній рівновазі щасливчика, як і раптова втрата мільйонів тим, у кого вони були. 

     Гроші не псують тебе, а показують – хто ти є насправді.  

 

 

ПОРТРЕТ НЕВДАХИ

 

     Єдина людина, котру ми любимо найбільш за все у світі – це ми самі, але любов та може завести на манівці, якщо не усвідомлювати деяких простих речей, що роблять нас нещасними. Ознайомтеся з ними, поміркуйте, чи не притаманне вам наступне:

      

  1. відчуття комплексу неповноцінності;
  2. скімлите, скнієте;
  3. постійно порівнюєте себе з іншими не на свою користь;
  4. не контролюєте витрати;
  5. не любите розлучатися з грошима (ГРШ розлучення);
  6. не бачите вигідної перспективи, задовольняючись миттєвою вигодою;
  7. віддаєтеся справі, від котрої вас нудить.

          Позбавтеся лише цього і життя заграє барвами щастя. Не дослухайтеся тих, які вам чинять перешкоди.  

 

ПОРТРЕТ УСПІШНОЇ ЛЮДИНИ

 

     Якщо вирішили такою стати – то можна те виразити одним реченням, - не бійтеся підіймати планку бажаної мети, нижче ніж зараз, - не опуститесь!

     Не залишайтеся на роботі заради подачок у вигляді заробітної плати. Лише воля допоможе створити те, чого досі, ніхто не зміг.

     Забудьте про свій пенсійний план. Всі пенсійні заощадження пожирає інфляція. Не треба витрачати сили на створення речей, котрі вам не до вподоби, бо коли не стане тих сил – житимете у вогкій землянці, мов хробак ледве зігріваючись. Знайдіть себе, розпочніть свою справу, хай це і буде ваш пенсійний план, бо економічні жорна вже друге століття знищують культурні надбання наших пращурів. Замість опору подіям, спробуйте їх використовувати. Залучайте до своєї справи все що нас оточує, - газетні заголовки, фільми, пісні і побачите, що це допомагає співпрацювати з людьми.

     Ознайомтеся з витягом із послання Ліндса Реддінга «Маленький урок для майбутнього», котре він написав за півроку до своєї смерті та поміркуйте над своїм сьогоденням.

     «Безліч ночей, вихідні, свята, Дні народження, шкільні концерти, ювілеї тощо – все було піднесене в жертву тому, що здавалося більш вартісним у сподіванні, що зусилля будуть виправдані неминучим щастям і статком. Було воно – оманою. Зараз я те розумію, бо ми – просто узгоджували дії з графіком та намагалися, якнайвигідніше просунути крам. Годували звіра… Воно було варте того? Звичайно ж, - НІ! Бо те було, всього лиш – індустрія, заради котрої витрачалося здоров’я. В залишку: сертифікати в рамочках та статуетки; гори коробок від антидепресантів і  порожніх пляшок; пасма сивини та пухлина чималого розміру.

     Може здатися, що я себе жалію. Ні, було весело, я мав успіх, познайомився з талановитими й розумними людьми, заробляв достатньо грошей задля утримання своєї родини, котру навіть інколи бачив. Але я нічого не вчинив у своєму житті, справді важливого у творчій царині. 

      Ну просунув успішно деякі товари, чим покращив економічний стан кількох компаній та допоміг стати ще багатшими кільком багатіям, що тоді здавалося мені значним досягненням. А хіба воно варте було втраченого мною? На жаль… ні.

     Насамкінець. Якщо ви читаєте все оце у темній студії, агонізуючи над тим, -  чи варто брати господарці мило лівою рукою, а не правицею, зробіть собі послугу – пошліть усе подалі. Ідіть додому й поцілуйте свою дружину та дітей».

     Варто кілька років попрацювати та інвестувати гроші в бізнес, чи щось інше, що даватиме стабільні доходи.

НЕ СКУПІ - ТО ГЛУПІ!

 

     Чув таке від поляків. Не доведення себе до стану гоголівського Плюшкіна, а розумне обмеження зайвих  витрат. Як?

      Ось поради, скориставшись котрими один раз, - побачите, що воно того варте і стане звичкою, прибутком. Копійка, - гривню береже.

  1. Платіть готівкою і позбудьтеся зайвих пластикових карт – це призведе до економії 12-18% саме через незручність, але постійного споглядання кількості ваших грошей.
  2. Не соромтеся придбати речі «з рук», на тому заощаджуються чималі кошти.
  3. Торг бажаний. На Сході, до людини яка не торгується, ставляться навіть з підозрою.
  4. Заощадження на обідах, які берете з дому, не відвідуючи кафе чи ресторани, дозволить зберегти не лише здоров’я, а й гроші.
  5. Перегляд витрат на дозвілля й розваги. Дешевше знайти фільм в Інтернеті, аніж відвідувати кінотеатр.
  6. Шукайте найзручнішого оператора зв’язку. В мандрах користуйтесь послугами місцевих операторів, чи купляйте туристичні сім-карти.
  7. Скористайтесь іншими магазинами, а не модними бутиками. У тих, які поряд з вашим помешканням, можете купити таке ж, але набагато дешевше, та ще й без транспортних витрат.
  8. Не йдіть скуплятися втомленим, чи голодним, бо в таких випадках люди купляють солодощі. Краще бути бадьорим і тоді не візьмете зайвого, чи крам відомих компаній, коли можна скупитися у менш відомого, такої ж якості, але на 20-30% дешевше.
  9. Заощаджуйте на автомобілі.
  10. Не купляйте НЕПОТРІБНИХ вам речей! А тим більш. – у кредит. Не допускайте таких помилок!

 

СКОРОЧУЮЧИ ВИТРАТИ, - НЕ ЗАБУВАЙТЕ

ЗБІЛЬШУВАТИ СВОЇ ДОХОДИ!

 

 

 

                                                                                          Навіть найдовший шлях,

                                                                                          починається з першого кроку.

                                                                                              Стародавня китайська мудрість.

 

СІМ МІЛЬЯРДІВ ЛЮДЕЙ,

 1226 МІЛЬЯРДЕРІВ

 

     Журнал «Форбс» надрукував у 2012 році перелік імен 1226 доларових мільярдерів планети за 2011 рік. На той час людство сягнуло позначки 7 мільярдів населення. З наведеної вище цифри, кількість мільярдерів у країнах, має такий вигляд: США-425; Росія-96; Китай-95, доларових мільярдерів, сукупний статок котрих $4,6 трильйона. Очолював список усеж мексиканський – Карлос Слім Елу, $69 мільярдів. 

     Щорічна статистика американського клубу мільйонерів показує, що 80% з них – це ті, що самі зробили свій перший мільйон і не носять дорогі годинники, та не їздять в лімузинах. Якщо ж і мають таке – то придбали десь із величезною знижкою у тих, які не змогли втримати свій бізнес. Зазвичай і в клубі вони замовляють лише пиво та сосиски, на відміну від тих, котрі успадкували великі статки і витрачають їх на вишукані вина та делікатеси.

    Третя хвиля мільйонерів, які успадкували у попередніх спадкоємців – іще менша і підкоряється «Правилу 10:90», котре характерне для всього бізнесу. Наприклад: зі 100 створених усілякого роду підприємств, упродовж 5 років, збанкрутує 90 і т.д. На Земній кулі 10% людей володіє 90% грошей. На інших 90%  населення припадає лише 10%. Заплакав новий губернатор Михайло Євдокімов (до цього був артистом гумористом), коли побачив – скільки забирає собі Москва з їхнього регіону. Хоч раніше з ентузіазмом декламував: «Москва! Как много в этом звуке!...» Сказали якось по телебаченню, що в Москві крутиться 80% усіх грошей Росії.

     Як написала мені одна мудра жіночка на все, що я викладав у Інтернеті, намагаючись «відкрити очі» українцям: «Хто читає книжки і вміє міркувати – тому давно відомі Ваші «відкриття». Мало таких і… більшість  мовчить. Після більшовицького перевороту 1917 року, ленінська зграя, у першу чергу видала закон про заборону вивчення мови Святого Письма і послала каральні загони «Червоної гвардії», щоби нищили школи, у котрих те вивчали. Причина проста – важко обдурити людину та довести її до стану мовчазної худоби, якщо вона знає, що мовою Мойсея MS подать, KWa збирати MS-KW. Столиця держави, всього лиш, - митар, котрого народ не шанує навіть у Біблії. Кремлівський хижак ведмідь їсть усе і всіх, як тільки воно потрапляє до його пазурів, на відміну від інших видів, які спеціалізуються лиш на плоті. Навіть приказка є: «Закон – це тайга, а хазяїн там, - ведмідь». У інших народів чуємо те, як «Закон джунглів» та дуже часто той закон – не константа, а змінна величина і змінюється у залежності від кількості доларів, котрими володієш. Навіть сама сила поступається силою долару…

     Але найсильнішим у світі, залишається ЗНАННЯ, бо коли знаєш – як...

     Хто ж вам заважає вчинити так? Не забувайте аксіому Коула «Сума інтелекту на планеті постійна, а приріст населення  шалений». Голова не для того, щоби нею тільки їсти. Цікавтеся оточенням. Міркуйте.

     Ізраїльський бізнесмен Шломо Борохов розповідав про одного успішного банкіра, котрий до 40 літ займався чим завгодно: розводив бджіл, лікував тварин, садив овочі та продавав їх на базарі, аж раптом його зацікавила діяльність банків. Єдине, чим він пояснює свій успіх: «Я зрозумів – як це діє»! Хоч до цього не відзначався знавцем фінансових операцій та й специфічна термінологія була для нього мов іноземна мова.

     Щось подібне характерне для початку зростання фінансової могутності, бачимо на прикладі батька К. С. Елу, який приїхав у 1900 році з Лівану до Мексики та став ріелтером, купляючи й продаючи нерухомість. Після революції 1920 року його статки зросли на порядки, бо дешево скупив нерухомість у кращих районах і відкрив там універсам.

     Своїх 6 дітей він постійно навчав фінансової дисципліни, видаючи «кишенькові гроші» та примушував занотовувати витрати, котрі потім гуртом обговорювали, навчаючись таким чином основам ведення бізнесу і тренуванню пам’яті та вмінню робити швидкісні розрахунки лиш у голові.. Цьому не пізно навчатися у будь-якому віці. Воно навіть корисно для здоров’я, про що мені розповідав один полковник спецслужб, як він лікував дружину після інсульту підручником івриту, двічі на день примушував вивчати уривок тексту. Прогрес не примусив чекати.

     Все те й призвело до появи найбагатшого чоловіка у 2011 році. Нерухомість є скрізь і не варто впадати у відчай, що у вас не так нею торгують, як в інших країнах. Навчайтеся! Та пам’ятайте пораду Едельстайна «Не переймайтеся тим, що про вас думають інші. Вони занепокоєні думками – що ви про них подумаєте».   

     Продаючи свою трикімнатну квартиру, та купляючи на отримані гроші 3 двокімнатні, був свідком такої оборудки, коли одна жіночка ріелтор знайшла для своєї родини, котра до цього тіснилася в одній кімнаті гуртожитку, - геть дешеву трикімнатну квартиру, не переймаючись тим, що керівник ріелторської фірми в котрій вона працювала не схвалив її дій.

     Не бійтеся того, що з Вас хтось буде сміятися, коли купите хижку за $1, а продасте за $2. Адже Ви отримали удвічі більше! В майбутньому Ви навіть не звернете уваги на того пересмішника, котрий щось там лопотітиме, дізнавшись, що Ви купили нерухомість за один мільйон, а згодом продали за два. Бачив нещодавно, як банк у Детройті виставив на продаж будинок за ціну всього в $4, хоч раніше він коштував $40000, чи $400000…     

 

ВАЛЮТА-РІДИНА, або 3-62

 

     У часи «Перебудови в СССР», коли царював М. С. Горбачов, я працював провідним фахівцем у обласному управлінні агропромислового комплексу, допомагаючи господарствам співпрацювати із залізницею. Голова установи Павло Лазаренко зібрав усіх до зали і оголосив, що половину дармоїдів звільнить… Стан очікування неминучого, розтягнувся на два роки. Тож, майнула думка, зайнятися тим, що входило до моїх обов’язків на попередньому місці роботи, у міністерстві чорної металургії і мати з того матеріальну вигоду лише для себе.

     Рушієм ідеї були й роздуми та поради одного адвоката, що весь час відвідував нас у пошуках поживи. Тямущий таки дядько. Ми ж, вражені вірусом «совка», весь час йому заперечували, нагадуючи про «Моральний кодекс радянського комуніста» (навіть бюрократа), а він, відчуваючи грандіозні майбутні зміни в суспільстві,  радив звернутися до золотого принципу: «Нічого б взагалі ніколи не здійснювалось, якби виконувалися всі вимоги по усуненню всіляких заборон та спростуванню заперечень».

    Тож пригадалося мені, як те, чим колись ми займалися у металургійній царині, можна було би назвати виробничою мастурбацією, адже заходи, які ми радили підприємствам міністерства, - лиш на папері мали вигляд ефективності. Насправді ж стягнення у вигляді відсотків від плати за перевезення вантажів, за несвоєчасну доставку, які ми застосовували до залізниці, йшли до «Фонду миру» (тобто в Москву, на Луб’янку, для боротьби з капіталізмом, імперіалізмом…), а не на поточний рахунок підприємства. Розробив я форму (моя праця в «Мінчорметі» мала схожість із юридичною практикою) угоди для фріланса (анг. вільний списоносець), хоч тоді й не знав, що воно так називається і звернувся до головного бухгалтера тютюнової фабрики з пропозицією надання їм послуг. 

     Ніяковів при перемовинах, мов перед першим поцілунком у юні роки, мав деякі сумніви, щодо моральності (адже був комуністом) та законності вчинку, але пригадав закон Сида: «Неможливо виграти всі матчі, якщо програти перший».

Угоду (якщо заборонено, але дуже хочеться…) уклали, передбачивши мені 10% нагороди від суми стягнення за недотримання залізницею терміну перевезення вантажу, яка надійде на рахунок фабрики завдяки моїм зусиллям.

     Бюрократичний обіг претензії, у відповідності до вимог нормативних документів нарешті завершився і я пішов до бухгалтерії, щоби виписали ордер на отримання нагороди за свою тяжку працю. Весело було всій бухгалтерії, бо заробив я у них: 3 рублі, 62 копійки (три рублі, шістдесят дві копійки). На той час це була вартість найпопулярнішого в СРСР продукту, - пляшки горілки! Її ще називали «розливна-валюта».

      Саме цей спосіб заробітку грошей і врятував мою родину від неминучих злиднів, які настали після розпаду Радянської імперії. В той час, коли народ борсався у злиднях (та й ми упродовж року давилися пісними макаронами), я зміг ще й подарувати коханій дружині на срібне весілля, круїз по Середземному морю з відвідинами Греції, Кіпру, Єгипту, Ізраїлю й Туреччини. 

     Ця книга також була задумана задля отримання прибутку, завдяки котрому можна було би надрукувати… мій геніяльний, неперевершений шедевр сучасності, тлумачний словник «Матір мов». Чом так вихваляю себе? Так, реклама ж…  «Говоріть про себе тільки хороше, найкраще! Погане вороги скажуть…» - єврейська народна мудрість.

    Справа в тому, що від часу виходу першого видання (обсяг 344 сторінки), на котре я ще спромігся нашкребти грошей, назбирав матеріалу на 1200 сторінок. Погомонівши з редактором видавництва почув, що тепер треба 100 000. Залучати до цього процесу пенсію, - геть нереально. Стільки не проживу…

    Тож визрів задум викласти в Інтернеті свою працю та отримувати з того роялті, але ця книга тільки писалася і, коли дозріє, - невідомо. Вихід побачив у готовій статті про специфіку вивчення Близькосхідних мов. На мою думку, таке зацікавить багатьох, читатимуть, а мені за написане накрапатиме якась копійчина. Особливо, якщо подати ще й кількома мовами. Зараз це не важко, є електронний перекладач і потім лиш відредагувати треба. 

 

 

ПЕРЕШКОДА ПЕРША.

КЛАСИЧНА.

 

    Гроші… Кожен має, що про них розповісти.

    Щоправда українці заведуть пісню, про спритників, котрі стали при владі й не дають можливості стати заможнім пересічній людині. Але погляньте на історію, - пращури найчудовіших царів були звичайними бандитами. Ми забуваємо, що слово «банда» і «партія», - одне й теж. Група. Одинаку вельми тяжко у цьому світі. Слово «робота» має корінь з часів Вавилону, а то й - Шумеру і означало RB, RV багато. Примноження? Навіть «раб» - це примноження робочих рук. Рокфеллер те зрозумів і радив не чекати хороших правителів та законів, а жити (і добре жити!) при тих, що існують разом з вами у сьогоденні. 

     НАЙПЕРШЕ з трьох способів збагачення, що приходить людині в голову задля збільшення свого статку  – це украсти. Дивно, але – те нормальний стан речей в природі. Звернемося знову до мови, котрою Мойсей писав П’ятикнижжя, там є корінь слова RB, RV багато, чисельний, поважний, сильний (голосних літер в тій абетці не було) і те ми можемо спостерігати в природі, коли сильніший відбирає у іншого – те, що потрібне йому в той момент. Так сталося і з моїм онуком, котрому було 2 роки, коли він вихопив смачний шматочок з моєї тарілки. Російське слово «вор» похідне від інфінітиву la-VoR, відібрати, відняти. Згодом люди домовилися, що має бути визначення «власність» і те слово знайдемо у сивій давнині, в тому ж Вавилоні, звідки прийшло слово LSN язик, а «B», чи «V» означало, - «в ньому, в тому, на…». На язиці, тобто, - сказане, озвучене: V-LSN. Означене. Спочатку воно було звичайним гарчанням, чи загрозливою позою, або приємним співом птаха.

      ДРУГИЙ спосіб радикальніший, - вбивали конкурента та заволодівали усім, що після нього залишилося. 

      ТРЕТІЙ спосіб вражає своєю простотою досягнення успіху, бо  найбільше збагачення приносила релігія, віра в те, що комусь одному треба поступитися більшістю того, чим міг ти володіти, а тобі достатньо й дещиці. Діє тут Правило Арнольда Тойнбі: «В питаннях релігії легко завести народ в оману і вельми тяжко вивести з неї». Статок забезпечите собі на довгий час.  

     Не обов’язково віддавати більшу частину. Розглянемо приклад: якщо 50 мільйонів населення країни віддасть комусь одному найдрібнішу монету, котра є 1% від грошової одиниці тієї держави – то це буде 500 000 найменших банкнот. Ви не звертали увагу на кількість дрібних монет, що лежать на землі і ніхто їх не підіймає? Тому варто поміркувати над ефективністю запевнення у тому, що мільярдер Білл Гейтс не підійме та не покладе до своєї кишені банкноту $100, якщо вона лежить десь на дорозі бо за час підйому отримає від свого бізнесу набагато більше прибутку.

     З чого ж починати? Мабуть з того, що треба визначити кількість грошей, котрі потрібні вам для «нормального» життя? В лапки взяв те слово, бо норма – у кожного своя, не константа. Для початку запишіть на листку паперу найнеобхідніше:

  1. вилікувати зуби й поставити протези - - - - $XXX, XX;
  2. придбати новий комп’ютер - - - - $XXX, XX;
  3. - - - - $XXX, XX;
  4. - - - - $XXX, XX;

:

21.- - - $XXX, XX;

:

  1. - -$XXX, XX;

     Не лякайтеся тієї суми, що побачили в підсумку. Головне в тому, ви тепер знатимете – що вам треба, чого прагнути. Через десять років вона здаватиметься вам мізерною, якщо повірите у себе та станете на стежку мільярдера-початківця. Тут, до речі, варто згадати, що це слова із Біблії, Псалом 91. Варто його вивчити і щодня згадувати. Перед початком будь-якої справи, обов’язково піднесіть хвалу Всевишньому. Просіть у нього допомоги, але не самих грошей, а сприяти успіху у справі. Це слова колишнього комуніста, котрий «викинув на смітник» свої атеїстичні переконання. Бог дав людині Рай, а гроші – це вигадка Сатани, котрий переконує в тому, що завдяки великій сумі, можна все облаштувати й на Землі.

     Наприкінці XX століття в Україні було дуже багато мільярдерів. В декларації про свої доходи за 1996 я вказав суму 2 400 000 000 (два мільярди чотириста мільйонів) карбованців, а на екрані телевізора в той час показували зруйнований банк в Чечні. Банкноти Радянського Союзу номіналом 50 та 100, немов пріле листя носило вітром. Ніхто не звертав уваги. Якби те сталося кілька років тому – то перехожі оскаженіло збирали би їх. Після того, як виник Інтернет – гроші перейшли у віртуальний простір і ми лиш на моніторах бачимо їхню кількість.

     Пригадав розповідь про мільярдера Леві Ліваєва, котрий «робив гроші» з усього, що бачили його очі та чули вуха. Такий високий професіоналізм можна виробити кожному, треба тільки почати. А починати треба з поваги до грошей, навчатися вмінню спілкуватися їхньою мовою та дотримуватися законів обігу (копійка надбана сьогодні – це більше ніж така ж копійка, але завтра), не нехтуючи юридичним.        

     Якось прийшов до мене на роботі хлопчина, інвалід слуху та почав мрійливо й гучно розповідати про те, що непогано би облаштуватися: «Он у тому офісі! Там та-акі зарпла-ати!», показавши убік управління чималенького магазину з продажу будівельних матеріалів. На що я відгукнувся запитанням: «Що заважає тобі так вчинити?» Він лиш безнадійно махнув рукою. А я подивився на нього юного, згадав свій вік і… «Скільки ж можливостей втрачено в житті…» Тож кажу йому: «А давай станемо багатющими!» На що він мовив: «Маєш стартовий капітал?» Я ж замислився про те, що гроші, - таки умовність, папір, тож можна спробувати почати з нуля і… лише силою думки. Чим і поділився з юнаком, пообіцявши, що завтра принесу деяку літературу про те, як робити гроші.

     Приніс, погортали, дещо обговорили і вирішили міркувати над ідеєю, котра принесе нам прибуток. Хлопчина з недовірою подивився на мене, сторожа на воротях і пішов. Щоправда, якби він і пристав на мою пропозицію – то сталось би у відповідності до Закону президента Ліндона Джонсона «Якщо дві людини одностайні у всіх думках, можете бути упевнені, що реально мислить лиш одна з них». Тож сталося, у відповідності до принципу Гриззарда для їздових собак: «Лише головний пес бачить зміну маршруту». Тим вожаєм і став я сам, та після недовгих роздумів, написав на аркуші паперу:

«1. Вся інформація, що не стосується магазину – моя інтелектуальна власність. Вартість довідки, - 2 гривні. Торг бажаний;

  1. Закиди, на кшталт: «А не багато тобі буде?», «А не…?»… - вважаються нанесенням моральних збитків. Компенсація – 10 гривень». Торг неприпустимий!». Приліпив те на віконечку, через котре до мене зверталися.

     Робітники ходили повз і реготали. Один водій навіть запитав: «А якщо я пошлю тебе, - далеко?!» На що я тицьнув у другий пункт і сказав: «За Ваші гроші, - будь ласка, тільки, - підходите, платите 10 гривень і посилаєте. Я ввічливо відповідаю: «Навзаєм!» і розходимось. Гадаю, що вчинити так 5 разів на день, - Вас не обтяжить». Той почухав потилицю… Все ж 50 гривень…І мовчки пішов.

     А тут і перший клієнт! Запитує щось, а я мовчки показую пальцем на об’яву… Той суне руку в кишеню, витягає щось шкіряне, на ланцюжку… У мене серце закалатало, мов на першому побаченні… «Ось він! Момент істини! Зачаття нового мільярдера!» Чоловік же розкриває мов книжку гаманець і… те виявилося посвідченням: «Я податковий інспектор, шукаю фірму «X». До речі, ліцензію на діяльність маєте? Інтелектуальна власність зареєстрована?»

    Щелепу я таки самотужки підтягнув до верхніх зубів, але не втратив сили духу: «Пане! Будете багато балакати – то ту фірму шукатимете рік та три дні! Вам же, як людині на службі, покажу безкоштовно…» Корупція і такий вигляд має…   

    Десь через годину побачив, як інспектор виходить з двору, де у кожному сараї, чи льосі, була, як не «Інтернейшл компані…», так «Ворлд-Траст…», або «Бенк оф…»  Запитав його, - чи знайшов, на що той відповів: «Запізнився…»  Поспівчував йому.

    Наступного дня заглядає до віконечка «квадратура» (увечері краще не стрічатися, бо жодна знахарка переполох не виллє…) та й питає: «А де тут золоті вироби таврують?»  В бізнесі слабакам не місце – тож, я знов тицьнув у папірця, той прочитав, махнув рукою й пішов геть, на що я наздогін: «Краденим золотом торгуєш, а сторожу дві гривни пошкодував за інформацію!» Той повертається: «Слідчий я. На експертизу речові докази несу!» Ну, думаю й бізнес обрав собі, - не засумуєш, а партнер по бізнесу поряд сидить і регоче…   

     Я ж не переймався ставленням оточуючих, бо здавна знав про  ПЕРШУ ПЕРЕШКОДУ на шляху до ПЕРШОГО МІЛЬЯРДУ.  Давно вже пересилив себе і сприймав філософськи ставлення до тебе, як до дурня, в таких випадках. Коли починаєш щось нове, невідоме іншим – то чуєш: «Що ти дурню робиш?  Так ніхто більш не чинить! Це ненормально!». На той час я вже завершив процес по надбанню нерухомості. Адже одружившись,  починали ми сімейне життя з двох кімнат і опалення вугіллям, та «зручностями» на подвір’ї. Як на війні, в окопах.

     Обмін квартири, з найогиднішого району міста  (в Радянському Союзі не можна було продавати житло, а лише міняти), щоразу давав якісь покращення. Насамкінець ми переїхали до 3-кімнатної в елітному районі, а тут і доньки досягли студентського віку, держава змінилася й можна було продавати житло, котре стало нерухомим майном. Чим і зайнявся, придбавши натомість - три двокімнатні квартири. Хай не найліпша місцина, але й не найгірша, зате - кожному своє, приватизоване житло. Ті, що колись насміхалися, тепер скреготали зубами та додавали усілякі епітети на кшталт: «Дурням таланить…». Просто вони не  читали про слушну думку Ханлона: «Ніколи не вважайте лихою долею те, що пояснюється звичайною недолугістю».  

     Настав момент істини і в новій справі. В суботу. Вихідний. Але магазин працював, тож треба було комусь бути і на воротах подвір’я, щоби вантажівки їздили. Щоправда бувало їх мало, але зголосився вийти попрацювати, бо додатковий заробіток пенсіонеру не завадить. Аж тут… іде бізнесмен, добрий знайомий і друг нашого начальника гаража.

  • «Де Володимир?»
  • …мовчки тицяю пальцем в листочок паперу.
  • «Чом я маю платити, адже...»
  • «В робочий день, - мій обов’язок тебе проінформувати. Але сьогодні

 вихідний і ви зустрічаєтеся у якихось своїх справах… Тому інформація платна».

     Той махнув рукою й пішов до гаража. Зупиняти його «Наданою мені владою!» - я не став. Години за дві, дивлюся, - повертається.

  • «Дивина! Я таки витратив 20 гривень, пригощаючи хлопців кавою та

 чаєм за цей час»!

  • «Отож!» - промовив я «Та ще й підбив мене на порушення посадової

 інструкції, чим завдав моральних збитків і мене тепер картають докори сумління. Тож… потрібна компенсація…»

     Мій візаві поліз до кишені й витягнув… три монети по 5 копійок.

  • «Більш немає…»

     Та я не розгубився, а сказав, щоби він поклав їх  на стіл і… Дав йому цукерку, поздоровивши його з тим, що він став свідком народження нового мільярдера і… його «Хрещеним батьком». Ласощі порадив з’їсти, але обгортку зберегти, щоби онуки продали потім на аукціоні «Сотбіс», якщо потерпатимуть від голоду.

     Майнула тут же думка написати про це книгу, заголовок довго шукати не довелось: «Три п’ятаки, або – мій перший мільярд». Щоправда воно нагадувало Буратіно-Пінокіо з його «Полем чудес», але – не красенями ж ми народжуємось…  Та й фантики від цукерок раджу  аукціону «Сотбіс» приймати, лише з моїм автографом.

     Майже всі, хто був у курсі цих подій, вирішили, що «У діда під старість геть «посунулася стріха», доки згодом не побачили на столі, згорнуті рулоном купюри номіналом 5, 10, на суму близько 100 єврів… Поряд стояла запальничка «Zippo» і цигарки «Marlboro», замість колишніх «Пріма». Така-собі,  «крутизна»… Казився від того й старший сторож (метр з кепкою в стрибку), весь час бундючно-серйозно-заклопотаний  проблемою збереження майна господаря від розкрадання. На його думку, - всі навколо тільки й міркували, як би та, щось поцупити. Тож зробив зауваження стосовно того, що гроші, та ще й валюта, стоять у мене весь час на столі: «Поцуплять!» На що я, вдавано-обурено, заявив, що такими підозрами, він ображає мене, висококваліфікованого сторожа, зводячи нанівець саму ідею існування охорони на території «комерційної таємниці»… Така заява колишнього комуняки з 12-літнім партійним стажем, загнала його в глухий кут і він пішов геть, більше не чіпаючи цю тему. Звичайно ж, добрі люди, донесли і до вух хазяїна ситуацію, яка склалася на задніх воротах (для вантажівок) і навіть мій каламбур, що я, не аби-щось, а «Морда-лиця фірми в її задньому проході»,

але команди «Гнати геть!» - не надходило. Справжні бізнесмени розуміють одне-одного з пів-слова. Наближені до боса люди говорили, що той має феноменальну пам'ять та здатен виконувати розрахунки, не користуючись нічим, окрім власного мозку.

     Не забарилося й надходження за інформацію на запитання: «- А де…»? Справа в тому, що в одному з дворів торгували квітами (за добрячі гроші), а на вказівника, чи рекламу, - витрачатися поскупилися. От народ і йшов до мене. Тож, якась бабця звернувшись до мене почула: «Такій гарненькій молодиці – все розкажу, але опісля ознайомлення нею з оцією об’явою!» Бабуся розчулена від уваги й компліменту, навіть не торгувалася. Заплатила. Так я її ще й до входу на те подвір’я провів. Процес пішов… 

     Як і у всякому бізнесі, тут теж спрацьовувало «Правило 10:90», тобто – з десяти, хто звернувся, прибутку мав лиш з ОДНОГО. Бо більшість народу сприймала мене, як діда з казки «Коза-дереза», котрий «стоїть на воротях у червоних чоботях» і, кожній козі морочить голову.

     Не оминуло воно й двох молодиць, котрі під’їхали на шикарному джипі у пошуках квітникаря. Моя пропозиція була зустрінута презирливим поглядом (вони не втямили, що перед ними бізнесмен, а не жебрак-здирник) і гайнули шукати самі. Я глянув на годинника, відзначивши час початку пошуку, потім зафіксував завершення процесу, - 45 хвилин. Весь навколишній трудящий люд (шофери, комірники, прибиральниці…) мовчки посилав їх до мене, бо вже розуміли гру й тішилися з того. Коли ті, набродившись бур’янами, нахапавши реп’яхів та бліх, таки знайшли – то пройшли повз мене мовчки, навіть не дивлячись у мій бік. Мені їх не жаль було та й вони мабуть таки зрозуміли, що втрачені 45 хвилин, коштують більше 2-х гривень.

     Траплялися й сутички з елементами скороминучої вогневої атаки. Підійшов якось до мене пихатий бригадир сантехніків міського водогону, щоби поспитати – де тут будівля №91-К. Відповів йому, що не знаю, бо не тутешній та й за подібну інформацію беру гроші і показав на папірець приліплений до скла. Чоловік, тоном «поганого хлопця» із голлівудського сміття, промовив, що сюди можуть прийти добрі люди з автоматами Калашникова (АК-47) і тоді я змушений буду розповісти все, щоби не рознесли мою будку.

     У відповідь же він почув від мене, що я зараз натисну «тривожну кнопку» (насправді то була кнопка для відкривання воріт) і сюди миттєво прибіжить наша  «група швидкого реагування», заб’є його в кайданки, кине до темного льоху і піддаватиме тортурам до тих пір, поки не зізнається в тому, що це він застрелив нещодавно кримінального авторитета «Боцмана». Такої «крутизни» мій візаві не чекав, тож пішов геть.  

     Може хтось і з осудом поставиться до моїх вчинків, але те буде прикладом незнання та небажання зрозуміти роботу сторожа. Адже й ставляться до нього, як (та ні, гірше, ніж), до собаки. Колись працював я і головним інженером на заводі і деякий час був заступником директора інституту й мав кабінети, відповідно до посади. Навіть гарна будівля для сторожа не справляє на людей того враження, що й кабінет з табличкою з назвою посади на дверях.  Покупці,  ті взагалі керуються правилом «Я сюди СВОЇ ГРОШІ приніс!» - тож ви… І чуєш який-небудь бундючний вираз із фільму, що показують по телебаченню для тих, кого інтелект не зачепив, а обійшов десятою дорогою. 

     А що, цілувати його мені за те, що він торбу крейди купить? Тим більше – тут службовий прохід! Вам, шановний покупцю, треба заходити з лицевого боку, а не вештатися подвір’ям поміж технікою, яка може й травмувати. Я ж бо, в якійсь мірі й буду винен перед своєю совістю, що пропустив туди вас.

     Випустивши вантажівку, я натиснув кнопку, щоби зачинити ворота, але сталося таке, що можливе лише у нашій дійсності. Дві молодички на легковику вирішили проскочити. Ворота заскреготіли і затисли авто. Здійнявся лемент, ворота заклинило і та, що була за кермом почала кудись телефонувати. Я запитав: «Чом ви сюди їхали, якщо бачили, що ворота рухаються?» Ті відповіли, що їм потрібно купити квіти і що зараз приїде її чоловік, котрий воював у Афганістані – то всім тут буде непереливки. На моє зауваження, що на залізничних переїздах люди не їдуть, коли закривають шлагбаум і, що тут магазин будівельних матеріалів, а не продаж квітів, вона оскаженіло відповіла, що їй краще знати – чим тут торгують, та ремонт легковика буде за мій рахунок.

     Мій начальник, котрого перед цим я бачив неподалік, кудись хутенько зник, а хазяїн магазину побачив з вікна, що там якась халепа і послав свого охоронця розібратися. Якраз під’їхав і чоловік тієї дами та почав лементувати: «Всіх порву!»  Я, на всяк випадок замкнув двері і мовчки сидів у своєму офісі (будка сторожа), але чув через квартирку, як Василь (теж служив у Афганістані) промовив: «Не всіх повбивали в Афганістані, багатьох і в голову ранили».

     Коли «герой» вгамувався, охоронець шефа постукав у моє віконечко, щоби я відчинив. Зайшли удвох. Поговорили, я розповів, як усе сталося. Вийшов я та відсунув ворота залізним ломом, весь час спостерігаючи, щоби збуджені героїні не накинулися на мене та не пошкрябали. Розійшлися всі, роз’їхалися.

     Аж наступного дня прийшов мій начальник та сказав, що домовилися з воїном, що наша фірма оплатить ремонт… На те я йому сказав, що він герой лиш сторожів «нагинати» й красти у них зарплату, а коли треба було захистити й відстояти правоту, сам «упав на передні ноги», невідомо перед ким. Докладати свої гроші я відмовився бо то була приватна територія і, коли перед тобою не відчиняються, а зачиняються ворота – то нічого туди нахабно пхатися. Сума там була невелика, тож він взяв із зарплати кожного сторожа потрошку.

     Траплялися й веселі ситуації. Під’їхав до воріт «Мерседес-600» і довгенько стояв у очікуванні, що відчинять ворота. Я глянув, що те – не машина нашого хазяїна, та й вантажівок не було і сиджу мовчки. Відчинилися дверцята, вийшов поважний чолов’яга, спокійно так поцікавився, чом не відчиняю, а я показав на своє оголошення. Він пробурмотів: «Мені машину треба помити…» і поліз до кишені. Витягнув жменю грошей, купюри номіналом по 50 (таки не шофер, а власна машина була), я взяв, повернув 48 і поцікавився телефоном у гаражі, чи обіцяли там комусь помити автівку. Ті сказали: «Ще чого!?» Й чоловік знітившись, промовив: «А хіба тут не мийка?» Тоді я вивів його на ґанок, показав на вивіску з назвою магазину, а потім (я бачив звідки він приїхав) спрямував руку в той бік і стовпів, метрів за 40 на котрих висіли, аж два щити, з написами великими буквами: «Мийка авто» та стрілочками-вказівниками. Запитав його: «Вам яку, - ту що ліворуч, чи ту, що праворуч?»

     Невдовзі й невеличка вантажівка під’їхала з кіоском у кузові і водій поцікавився: «Де тут «Union Bank»? Прочитавши написане в умові, водій спитав: «А за гривню скажеш»? Я погодився і, отримавши платню, повернув його в той бік, звідки він приїхав, та показав на величезні букви «Union Bank». Хлопчина розреготався й, розвернувшись поїхав, показуючи жестом, що йому дуже сподобалася витівка.

     Знов, стою на ґанку, дихаю свіжим повітрям, аж гульк, - чиїсь ноги виглядають з нашого сміттєвого бачка. Потім показалося щасливе обличчя прибиральниці сміття з двору квітникарів. Склала вона до валізи макулатуру і йде повз мене.

  • «Стій!» - кажу.
  • «Що трапилося?» - поцікавилась.
  • «Ви, пані, маєте ліцензію на ексклюзивну розробку надр нашого

смітника?» - питаю. Та отетеріло дивиться, не розуміючи, - якої камасутри від неї хочуть.

  • «Взагалі-то, ліцензія коштує 20 гривень, але Вам, ясновельможна леді, наша фірма знижку дасть, заради суботи – до 3-х гривень» - продовжую. Жіночка второпала, що треба… давати і:
  • «А якщо за 1 гривню, домовимось?» - поставила вона крапку в діловій

 угоді, отримавши згоду та ще й «дах» в особі сторожа (по-ненашому секюрітя), що обіцяв ганяти безхатченків, які не мали ліцензій, а туди ж...

     Пані додали, що зараз грошей немає, а от коли здасть макулатуру тоді й розрахується. Ділові партнери мають бути чесними і вірити слову іншої чесної людини, тож я погодився і невдовзі отримав гривню активу, долучивши до своїх обігових коштів.

     Як бачите – вже маємо вирази, що використовують у спілкуванні фінансисти. Цьому теж треба навчатися, як тільки спрямували всі свої думки в напрямку досягнення бізнесових висот, першого мільярду.

     Був іще випадок, коли комірник проходив повз мене і загубив авторучку. Єдине, до чого доклав фізичних зусиль - то підняв її з асфальту й поклав на підвіконня. Незабаром той повернувся і вирішив зателефонувати у справах з мого телефону. Треба було щось записати, а ручки в кишені вже не було. Побачив на підвіконні, покрутив у руці і сказав, що вона нагадує йому ту, що в нього була. Повернув йому авторучку, але взяв з нього 50 копійок за зберігання. Комірник погодився, бо там весь час їздять авто і вони би розчавили її.

    Потім зайшов його помічник і попрохав подивитися в газеті гороскоп. Того теж переконав, що така послуга у мене платна і він заплатив монетою 25 копійок. Щоправда газета виявилася дуже давньою, але… Послуга ж надана? Та й попередньої домовленості про надання гороскопу на якийсь певний період – не було. Здавалось би – дурниці, але вони привчають чітко виражати свої думки і усвідомлювати – що тобі треба, якої мети збираєшся досягти.   

     Одного разу взяв 50 копійок за повчання з водія авто, котрий зайшов погрітися та почав рахувати свої гроші, за те, що порадив йому складати гроші в гаманці акуратно, - вирівнювати і, портрет за портретом, бо неповажне ставлення до них, не сприяє й збільшенню кількості. Ще й продав йому «Мантру на гроші», котру сам вигадав: «Гей ви, гроші, мої грошенята! Поспішайте хутчіше до мене! Я піклуюсь про вас і лелію вас люблю і чекаю постійно»! Порадив читати перед сном. Продав її ще декільком працівникам, попередньо надрукувавши на принтері та, оздобивши гарною рамочкою.

     Інколи бачив, як проходила процесія волоцюг-безхатченків «Королеви-вдови» худої мов тріска (на закуску ж грошей ніколи не вистачало) та одягненої у все чорне, котру супроводжували два лицаря, «Джентельмени печалю». Вони здавали всілякий побутовий метал і мали якийсь прибуток, завдяки котрому виходили в астрал, чи до нірвани. Я їх не чіпав, як і радив мій колега, з воріт навпроти. Особливо після того, як він сам потрапив у халепу через чуйне серце. Побачив, якось, що одиначка, котра відвідувала шинок «Баби Шури», йшла від неї ощасливлена самогоном і гепнулася у калюжу. Зима, холодно, а вона не підіймається. От колега й почав пропонувати мені врятувати життя небозі, поки не стала небіжчицею – витягти її з калюжі. Я порадив йому викликати міліцію, або швидку допомогу. Махнувши рукою, той підійшов та й витягнув сердегу, поставив на ноги. Мене ж смикнуло за язика прокоментувати: «Якщо вже врятував красуню – то повинен одружитися на ній». Людоньки! Що тут почалося… Вона блимнула очима та, - як заходилася того лаяти усілякими словами, на кшталт: «Щоби Я!!!, за оце перестаркувате сміття заміж пішла!?» У радянської людини (хоч і колишньої) – особлива гідність!

     Мені більше до вподоби була шляхетна «Галка отаманша». Невеличка така, жвава  дівчина і теж мала свиту, але з двох «братків». У неї відібрали паспорт допоки суд не відбудеться, от вона й займалася сміттєзнавством. Одягнута була завжди «Від кутюр». Чого тільки на сміття не викидають. Через те, один мій знайомий професор, відмовився носити бейсболку, хоч влітку вона таки захищає від спеки. Він очікував сина (банкіра, котрий потім гайнув до Америки), біля будинку і побачив, що в смітнику порпаються волоцюги, а на голові кожного була бейсболка.

     Запропонував я «отаманші» на паритетних умовах метал, який зазвичай залишали будівельники, котрі весь час щось та зводили у дворі, забуваючи прибрати за собою металеве сміття і через нього весь час перечіпалися люди. Вона носила та здавала і половину вартості давала мені. На відміну від одного чоловіка, що мешкав поряд у будинку сестри.

     Той більше 20 років працював водієм на Крайній Півночі, Колимі. Приїхав сюди, хоч родом з Росії. Купив найкращий телевізор та за 4 ціни автомобіль, поїздив на ньому  повихвалявся, а потім… Ну, як і ведеться в Росії – зажурився, запив і… Друзі по випивці украли в нього телевізор, накопичення скінчилися, машину продав, пропив гроші… Інколи підходив до мене: «Дай на 100 грамів горілки!». Бувало, що й давав. Глянеш, а у нього фізіономія не збігається з тією, що має в паспорті, а нігтями через підошву калош асфальт зриває, пожалієш невдаху… Наступного, нещасного для цього сусіди дня, запропонував віднести метал на пункт прийому. З майстром будівельників домовився. Коли дивлюся, через кілька хвилин - вони його тягнуть назад у двір та лають. Він же невинними очима кліпає та посилається на те, що це я йому дозволив. З’ясувалося, що він, замість того, щоби взяти, видовбаний із землі, іржавий швелер кілограмів 20, взяв бляшану валізу для відбійного молотка, вагою – не більше 2-х кілограмів. Не втямив сердешний – про що я йому розповідав. Гадав, що того йому вистачить днів на 10 для «відновлення здоров’я», а він запросив своїх товаришів і все пропили зразу… Широка душа російська.

      Щоби розвернути хуру на тісній вулиці, треба було заїхати до нашого двору, але водій, що попрохав – не до нас приїхав. Зазвичай добрі вчинки без покарання не минають. Мав нагоду ще раз у тому переконатися. Дозволив водію, а воно – сніг, лід, ями... Застряв. Отут довелося докласти зусиль, поки ще  рідного начальника не приніс нечистий. Почав сипати машині піску та гравію під колеса. Водій нашого навантажувача взявся допомагати. Таки виштовхали. Хазяїн хури подякував «рідкою валютою». Я чоловік непитущий, товариш теж відмовився. Наступного ранку зайшов до крамниці, подивився на ціну тієї горілки і продав водіям далекобійникам, що стояли у нашому дворі. Грошима поділився з товаришем, котрий допомагав розвернути хуру. Тим же далекобійникам продав по 20 гривень і дві різдвяні голографічні листівки, котрими доньку поздоровили на роботі. Вдома вони б лежали в шафі, як і інші.

     Завітав якось бригадир вантажників подивитися на журнал реєстрації авто, котрі перетинали лінію воріт. Послався я на те, що це документ суворої звітності і послав його до начальника охорони за дозволом, але шукати старшого сторожа нікому не хотілося, тому було прийнято рішення дійти згоди про купівлю-продаж секретної інформації за 5 копійок. 

     Монет назбиралася повна мисочка і один з вантажників вирішив поміняти свої по 1, 2, та 5 копійок на ті що були по10, 25 та 50. Погодився надати йому таку послугу та взяв за те плату. Як і за обмін жовтеньких банкнот гривень на нові, жовто-блакитні. Коли я загилив за 1 жовто-блакитну, - 1гривню 50 копійок – то мій партнер по бізнесу здивувався та запитав: «Чом так дорого?», на що я йому відповів, що він якимись дурницями бавиться, а дурниці в нашому житті обходяться нам дуже дорого бо він таким чином хотів назбирати сотню. Простіше було відвідати банк і там взяти упаковку новеньких зразу. Потім взяв з нього ще 5 копійок, за те що він спав поряд у зручному кріслі. Спальне ж місце дорожче за сидяче? 

     Виносила прибиральниця гарну трилітрову банку з-під кави на сміття, сказав їй, щоби поставила на підвіконні, потім продав одному чоловікові за 5 гривень.

     Робітники-вантажники давно вже описували кола біля мого стартового капіталу. Все що вдалося заробити – витрачав на закупівлю доларів США. Коли хлопці прийшли з проханням позичити для «гасіння труб», які у них «горіли» - то відповів їм, що кредитну лінію на придбання алкоголю для тимчасового використання, я не відкриваю.

     Сам же відчув, що труби розгорілися ще сильніше від перенапруги задурманеного мозку, бо ніяк не могли втямити – що там дід верзе… Тож довелося зглянутися та пояснити, що позичати гроші під відсотки я не можу, бо Господь те не схвалює, але можу продати колекцію з доларів США. Якраз назбиралися три банкноти: $1, $2 та  $5. От я й запропонував її купити за 50 гривень з відкладанням терміну плати за колекцію – до отримання ними заробітної плати. Один з них, найрозумніший, згадав про курс (5,3), отримавши у відповідь, що тут не пункт обміну валюти, а колекціонер, котрий може здати колекцію до антикварної лавки і варто поквапитися, поки її не виставили на аукціон з наступним, непередбачуваним зростом ціни. Найсміливіший з них рішуче заявив: «Беремо»!  

      Коли згодом принесли плату за колекцію, то продав їм і карти з футболістами, замість королів та дам, бо перекладав їх удома з однієї коробки в іншу, а викинути шкода було.

     А ще мав клопіт - садив квіти до горщиків, пестив їх та ділився ними з прибиральницею магазину, котра доглядала в офісі квіти. Вона приносила мені інші види. Одна жіночка, що шукала квітникаря, побачила у мене на підвіконні фуксію, котра гарно цвіла. Висловила бажання купити. Я не розгубився і призначив ціну 10 гривень - сторгувалися на 8.

     Троянди, у котрих спливав термін зберігання, квітникар віддавав прибиральниці, щоби винесла до смітника, а та їх перебирала і продавала неподалік на кінцевій зупинці міського транспорту. Коли проходила повз мене – то завжди пропонувала поділитися. Я не відмовляв а казав їй, щоби поклала на підвіконня. Потім гукав наших чоловіків і пропонував, купити не дорого та, потішити серце рідним дружинам. Ті погоджувалися і, таки влучно, бо зранку всі були задоволені вдячністю коханих. Хай там квіти зів’яли вже через день, але… Один так догодив дівчині, котра тут же працювала, що вже й весілля призначили та – проторгувався і його звільнили. Шкода.

     Завернув якось до свого офісу робітника, що виносив макулатуру з бухгалтерії та інших відділів. Зверху лежала книжка «Будівельні суміші й розчини» та «Кубик Рубика». Сказав йому щоби книжку та кубик поклав на підвіконня, а макулатуру в куток на підлогу. Книжку продав за 1 гривню знайомому будівельнику, який завітав до магазину придбати будівельних матеріалів, а макулатуру запропонував прибиральниці квітникаря, за умови, що половину грошей отриманих у пункті прийому – вона віддасть мені. На кубик теж знайшовся покупець – за 5 гривень.  

     Ненька господаря магазину влаштувала на роботу старшою прибиральницею свою подругу, сусідку. Та сама не прибирала, лиш командувала та «носа свого пхала». Припали їй до душі операції зі здаванням макулатури і вона вирішила їх монополізувати, доводячи  таким чином свою заповзятість. Накопичували ту макулатуру прибиральниці, для котрих то був зайвий клопіт, а їхній бос тільки машину замовляла та гроші отримувала.

     На мене ж та «Шехерезада», як я її прозвав, - взагалі уваги не звертала (і з макулатури я не мав прибутку), а то й намагалася залучити до прибирання території, рвати траву, та почула від мене, що мій обов’язок пильнувати територію КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ від зазіхань. Тож взяв та й підмовив робітників, самим носити макулатуру до прийомного пункту невеличкими порціями та купляти собі пиво на зароблені гроші. Такий от, один з прийомів рейдерської атаки. 

 

Чесність

 

    Не хитруй, бо знайдеться – ще хитріший. Як не дивно, але це правило спрацьовує обов’язково. Мав нагоди переконатися на власному досвіді. Чесність сприяє зростанню капіталу, хитрування ж призводить до краху та, найціннішого капіталу, - втрати поваги оточуючих. Це і я взяв собі за правило. Невдовзі воно дало результат.

      Вивіз якось водій завантажувача піддони за межі території, та й кинув їх. Поряд приватні будинки працівників колишнього заводу, народ звиклий за радянських часів, «тягнути все», що «погано лежить», - тож проблем з утилізацією такого непотрібу, не було. Запалив цигарку й чекаю. Аж ось і «перша ластівка». Під’їхала автівка, з неї виліз чоловік і простягнув руку до піддону.

  • «Пан хочуть придбати деревину?» - питаю. «Нові вони коштують по 25 гривень, але Вам, як першому покупцю знижка, за 10 віддамо» - продовжую.
  • «А всі за десять?» - торгується той.
  • «Бажання клієнта, для нас, - Закон» - лунає з моїх вуст. Дядько, виймає

десятку й простягає мені. 

     Коли піддони забрали, дивлюся - йде водій завантажувача. Колись він мав теж магазин і той успішний бізнес давав роботу кільком продавщиням, але після того, як зіткнувся з рекетом міліціонерів та нахабством чинуш із місцевої адміністрації, котрі приїздили до магазину, тицяли пальцем у якусь річ і веліли відвезти за вказаною адресою, не заплативши ні копійки – то махнув на все рукою і згорнув діяльність, бо з того часу, вона почала приносити лише збитки. Та ще й криміналітет кружляв, мов гайвороння. Погукав його та й даю ту десятку кажучи: «Звідси 5, - твої». У відповідь на здивований погляд, розповів, як продав піддони». Чоловік знизав плечима, а міміка (мовчаном він був) сказала, що хоч і здивований спритності сторожа, але - визнає слушним вчинок і згоден з моїм рішенням, - ділитися. Потім він розповів причину, по якій позбувалися піддонів (адже більшість була ціла) – нестандарт, котрий лиш захаращує двір.

      Біда не приходить одна, кажуть люди, але й розпочата справа спонукає до продовження. З рекламних оголошень, котрі приносили розповсюджувачі дізнався, що хтось приймає нестандартні піддони і зателефонував туди, сподіваючись, що наступне сміття продам дорожче (ну… хоч би по 10 гривень за піддон). Але їх оцінили тільки у 3 гривні кожен і за наступну партію, ми з вантажником мали більше 30 гривень на двох, що мало документальне підтвердження, котре покупці мені вручили, завіривши підписом і печаткою. Хоч мені той папірець і не потрібен був, але пригадав повчання з Корану, що будь-яку угоду треба підтвердити на папері, підписами обох сторін, щоправда трудове законодавство передбачало й усну домовленість.

     З цього приводу мав розмову з колегою на іншому виробництві. Зазвичай люди вже через рік, починають вважати, що їм платять мало там де вони працюють. Воно, й повзуча інфляція надихає на такі роздуми та розмови з колегами. Напарник, дізнавшись про моє захоплення юриспруденцією, почав скаржитися на те, що старший сторож весь час нас обкрадає та не дає нам ту заробітну плату, що йому виділяє на охоронців генеральний директор. Отримав він у відповідь нагадування про співбесіду при влаштуванні на це місце, та умови, на які тоді погодився. Не зважаючи на те, що охоронець писав зразу дві заяви: 1. «Прошу прийняти…» та 2. «Прошу звільнити за власним бажанням…» (без дати, але з підписом), начальник (колишній мент, нахаба,  скнара), дотримувався домовленості в оплаті праці, хоч завжди частину залишав собі.  Ніяких відомостей на отримання зарплати – не існувало, що не врятувало його, хоч і вважав, що на цій посаді він для сторожів «цар і бог». Коли я відмовився виконувати безплатно роботу, яка не входила до моїх службових обов’язків – то він просто вигнав мене, мов собаку, не відшкодувавши збитки від безробіття, які передбачалися законом.

     Звернення зі скаргою до генерального директора не поліпшило мій стан, бо той – послав мене розібратися, - до мого ж начальника. Коло замкнулося. Але такими діями вони лиш роздратували мене і я влаштував їм обом бюрократичну тяганину з перевірками упродовж 8 місяців. З цей період моєму начальнику довелося тікати до родичів у Білорусі і провести там 3 місяці, бо підприємство весь час перевіряли прокуратура з податковою інспекцією та інші організації, що мали право на перевірки.

     Мого начальника не звільняли, бо я подав позовну заяву на $11000, за неправильне моє звільнення з роботи, тож – треба було когось притягнути до відповідальності й виплати компенсації. Тепер він сидів цілими днями поряд зі сторожем і не говорив по телефону, що займає посаду «Заступник генерального директора у питаннях безпеки», боячись показатися на очі босу, котрий теж дуже сердився за те що замість  $200 компенсації сторожу, витратили купу грошей на підкуп усіляких чиновників.

     Тож, коли одного дня завітав молодий дільничий інспектор міліції, та попрохав, як особу причетну до магазину, щось там підписати – то я відповів відмовою бо, насправді він не мене бачив, а мару. Нема такого працівника в штаті магазину! Міліціонер дещо знітився (Порушення Закону!), але я відмовив його порушувати цю справу бо, - через те він ніколи не стане майором…            

     Хоч ця книга і призначена для тих, хто сам призначає генерального директора, головного бухгалтера, але - з бізнесом всяке може трапитися і доведеться шукати собі роботу, до кращих часів.
     Прочитав у інтернеті статтю В. Зуєва «До біса резюме! До біса співбесіди! Короткі переговори і ви - начальник!»- і згадав, що коли я, вирішив: -«Годі вартувати, час шукати солідну роботу!» - то попросився в юридичний відділ фірми, начальником якої був мій добрий знайомий з часів, коли я був фрілансом і вигравав йому багато справ ще на претензійному етапі, не маючи юридичної освіти.
     Чому керівники погоджувалися брати людину без відповідної освіти? На це питання і відповідає Зуєв, а мені було просто приємно згадати, що й сам здогадався чинити так само.
     «Існує перевірений метод уникнути загального конкурсу і стати обраним. Про нього я прочитав ще в 90-х десь у Харві Маккея, коли ще працював за наймом. Я застосовував на практиці цей метод двічі: перший раз спонтанно - до того, як про нього прочитав, другий раз вже усвідомлено.
     Суть методу в тому, що ви приходите в організацію не прохачем з резюме, а з діловою пропозицією. Це може стосуватися покращення роботи в якомусь конкретному відділі, або це нова послуга, чи продукт - все, що може поліпшити роботу і принести прибуток компанії.
     Для цього потрібні лише три умови:

  • деякий досвід роботи в такому відділі;
  • наявність самої пропозиції;
  • і невелика розвід - підготовка в новій компанії.

     Уперше я так влаштувався в рекламне агентство начальником відділу аналізу ефективності реклами. В агентстві такого відділу не було, я його придумав сам і сам же очолив. Правда, до цього я працював інженером в оборонці, але володів методами обробки статистичних даних, які і застосував в рекламі.
     Іншого разу я прийшов теж з вулиці і без всілякої попередньої домовленості в компанію Spectrol, що виробляє моторні масла і всілякі автоприсадки. На цей раз я приніс зразок нового продукту, якого поки не було на ринку. Шеф мені запропонував стати керівником нового напряму, я ще поламався пару днів і ми домовилися.
      Якщо ви зробите подібну пропозицію на своїй роботі, то вас навряд чи оцінять. Добре, якщо хоч премію дадуть, а можете і ворогів нажити. Коли ж ви приходите в чужу фірму, то маєте цілий ряд переваг:
     1. у вас не питають ні про освіту, ні вік, ні досвід роботи - всю ту «фігню», що пишуть в резюме;
     2. у вас вигідна позиція у переговорах про зарплату;
     3. ви самі обираєте компанію за вашими критеріями: віддаленості від дому; перспективності тощо.
     Якщо вже працювати по найму, то вибирати по душі і диктувати свої умови. І, якщо ви дійсно професіонал, ВИ ЦЕ ЗРОБИТЕ!»
     Зі свого досвіду, теж можу навести приклад. Зібрався якось на дачу і... щось мені підказало, покласти у відро бланки договорів, які я зазвичай укладав. На кінцевій трамвайні зупинці пройшов метрів 200 убік дачі і побачив будівельне управління. Увійшов, запитав у секретарки: «- Де головний бухгалтер?» Та відповіла, що у начальника на нараді і вказала на кабінет. Підходжу туди, - двері розчинені навстіж і за столом сидять 5 людей.

    Я спитав дозволу і увійшов, нагнувся, заглядаючи під стіл: «- А чом у вас гроші валяються?» - Запитав. Всі дружно почали дивитися під стіл і питати: «- Де гроші?" Я ж поклав перед директором угоду і сказав: «- Якщо підпишете про співпрацю зі мною - то я покажу! Але, половину знайденого, - мені».
     Начальник відповів, що половина - багато, але на 40% він згоден. Я в свою чергу назвав 45% відсотків і договір підписали. Заробив я там всього один раз, але сума була пристойною. І така робота доставляла мені справжнє задоволення.        

     А тут і мій партнер прийшов на роботу, та приніс книгу Роберта Кийосаки «Якщо хочеш бути багатим і щасливим, - не ходи до школи». Зрадів за хлопця, що таки повірив у своє щасливе майбуття.

     Зазвичай книжки про фінанси, були для мене нудні й малозрозумілі, через надмір специфічної термінології, а тут… Прочитав наче «Муму» І. Тургенєва. І дійшов висновку, що та «Мума» не що інше, як порадник бізнесмену-початківцю. Адже надрукувавши твір, пан Іван таким чином запатентували спосіб «Позбавлення від зайвих цуценят шляхом затоплення їх у ставку». Читачі, проливаючи сльози переказували сумну історію одне-одному, створюючи імідж письменнику та безкоштовну рекламу, що призвело до збільшення накладу, а відповідно й грошей у вигляді гонорару. Наостанок автор «Муми» зробив останній і вірний крок, купляючи нерухомість у краймісті Парижу, в котрому провів щасливі дні з неперевершеною красунею П. Віардо. Саме з торгівлі нерухомістю й радив починати містер Кийосака. Бо ту хатинку й земельну ділянку нещодавно продали, за суму, яка й не снилася господіну Тургенєву. Отакі вони, – цуценята. А от, стосовно красунь, - Кийосака радив не квапитися…  

 

 

ВЕЛЬМИ ТЯЖКА,

ДРУГА ПЕРЕШКОДА

 

     Жінка – не те що й чоловік, котрий залишається хлопчиком в її очах, аж до глибокої старості. Бо вона, - мати. Як би ми не намагалися жінок зрозуміти – ніколи цього не зможемо. Єдине, що ми повинні вчиняти стосовно них – це любити. І не я останній, хто дійшов такого висновку. Є й мудріші за мене. Навіть якщо хтось вважає жінку дурепою – то це лише тому, що вона дозволяє чоловікові так думати, як і закиди, на кшталт: «- Лише матінка свята, а всі інші жінки…»

     Кожна дружина, матір твоїх дітей, - вона в родині й президент, і прем’єрміністр, і верховна рада. Не будемо перелічувати інші їхні якості та здібності, бо не вистачить пальців.

     Розумна жінка завжди хвалить свого чоловіка, а якщо чимось невдоволена – то так підведе його до потрібного міркування, що той… просто радісно здивується своїй геніальності мудрості вирішення проблеми. Таке з нами змалку трапляється. Підмете бувало хлопчик віником у кімнаті, а ненька те обов’язково побачить, як і те, що сміття згорнув під ліжник, але похвалить, по голівці погладить додаючи теплих слів і дитина згодна зробити іще щось для неї, бо відчуває що і її праця тут потрібна та полегшує мамине життя.

     На жаль зі мною та похвала зіграла злий жарт. Наступного дня, мама думали, що я десь побіг і винесли того ліжника та почали трусити з наступним підмітанням, тієї ж кімнати. Тоді підлогу не мили, бо в хаті була бита долівка. От я й зрозумів, що вчинив дурницю і все життя тепер маю комплекс: «Якщо тебе похвалили, значить щось не те зробив…» Це О. Пушкін міг сказати про себе: «Ай да Пушкин, ай да сукин сын!», що я розумів навпаки: «Яка ж я цяця!»

     Тому вихваляння самого себе перед іншими, вважав недоречним, дотримуючись переконання, що той хто багато балакає, зазвичай – нічого не робить. Коли набридли вихваляння в тому середовищі де я знаходився останній час – то взяв і надрукував на принтері візитки з текстом «Юрій Кобзенко. ДУЖЕ ХОРОША ЛЮДИНА. Телефон: 93-42-15». Ну, не якийсь там: мерчендайзер, генеральний директор, менеджер, а просто, - «дуже хороша людина». Дехто веселився отримавши, а були й такі, що сприймали написане за істину і ніяк не могли второпати: «А який зиск я матиму з тої хорошої людини?»  Один молодик навіть присікався: «А нащо тут № телефону?» Сказав йому, що коли буде в зажурі – то згадає про хорошу людину й зателефонує.

  • «Нащо?!» - не вгамовувався він. Я пішов геть.

     Потім, коли написав книгу «Матір мов», а ставлення до неї вже знав давно, бо за прикладом Я. Гашека, випробовував на людях, сприйняття матеріалу, ще до того, як вона вийшла з друку – то змінив напис у візитці на: «Юрій Кобзенко. Геній-звичайний». Ну, як ботаніки пишуть: ромашка-польова, чи зоологи: заєць-біляк… Ненько рідна! Що коїлося в письменницькому колі, дехто, як малі діти починали переконувати мене, що це він геній, а не я. Що вдієш, люди мистецтва й літератури, вельми чутливі та переконані, що їхні думки викладені на папері, - конче потрібні людству. Я ж продовжую лишатися реалістом, а інколи й перевіряю правильність свого мислення. Взяв був та й виклав у фейсбуці прохання допомогти грошима, надрукувати друге видання свого словника «Матір мов», котрий вважаю дуже потрібний українцям і вказав № банківського рахунку. З кількох тисяч «моїх друзів на фейсбуці», лише троє відгукнулося та надіслали по 50 гривень. Правдивішої рецензії й не вигадаєш. Хоч моя дружина давно мені говорила про таку перспективу.

     Якщо нас інколи й дивує в їхній (нелогічній?) поведінці – то воно лиш від того, що ми забули те, чому нас навчали ще в початкових класах, у тій же казці про двох кізочок і двох цапиків. Сюжет простий, з малюночками. Зустрічаються на кладці через прірву:

  1. Дві кізоньки. Одна лягає, друга переступає і розійшлися у потрібних напрямках.
  2. Два цапика зустрілися…

     Вирішив якось пожартувати над жіночкою, бо давно спостерігаю, що коли назустріч іде жінка – краще зупинитися та зробити вигляд, що цигарки дістаєш – тоді вона обійде. Якщо переходити на інший бік – то й вона йтиме прямо на тебе. Побачив за чотири кроки жіночку став і стою. Вона підійшла впритул і почала хитатися туди-сюди. Я з посмішкою сказав: «А я не танцюю».

     Все воно описане в Біблії, - приліпиться вона до нього.

     Два чоловіки – це конкуренти. Тому й маємо приклад цапиків у казці Каїна та Авеля в Біблії, чи закопування у пісок новонароджених дівчаток, в доісламський період. Бо те, що вродиться у синів (Алі баба і 40…) – твій рід, де б не вкрали їм дружину. Дівчатка ж народять воїнів іншого роду…

    

Баби-стерви

 

     Навчався я мови їдиш біля бункера Гітлера під Вінницею, у професора В. Московіца, котрий задля нас приїхав з Єрусалиму. Почув від нього, що в інших країнах люди платять великі гроші, аби навчитися тієї мови і те сприяє успіху при веденні бізнесу в інших країнах, мови котрої ви не знаєте. Для кого секрет, що євреї в світовій економіці відіграють значну роль? Ми ж усе те отримували безкоштовно та ще й готель надали з харчуванням.

     Приваблювала у професора одна особливість, він був не лише доктором арабістики, а й добре володів 35 мовами. Таке не часто зустрінеш. Я ж перед цим вивчав арабську та іврит і інколи звертався до нього за тлумаченням  походження деяких слів, бо схильний був за точку відліку взяти Мойсеєве П’ятикнижжя та корені тих слів. Пан професор не відкидали мого підходу, але, як і всі науковці, ставився до дилетантів з поблажливою посмішкою, бо в таких дослідниках – іще з часів фараонів браку не було, серед різних верств населення.

     Але сам я вже був далеко не хлопчиськом школярем, котрий «заглядає до рота старшим», тож пригадав правило великих людей: «Коли велична людина, котра викликає у вас повагу й захват, здається зануреною у глибокі роздуми, вона, найвірогідніше, розмірковує про те, що замовити на обід». Усі ми, щонайперше, - просто люди. Та ще й пригадався мені кінофільм «Доля барабанщика» в котрому шпигун був одягнутий, як і наш пан професор. 

     Читав колись, як московсько-пітерський режим винищив (і продовжує) майже всіх вчених, котрі відмовлялися писати потрібне владі – тож шукати істину в науко-подібному смітті надрукованого в СРСР – у мене не було бажання. Тому, самотужки  захопився аналізом слів (а через них відкривалася геть інша історія) надовго та не кинув і досі бо, просто пишу наші слова літерами івриту, а потім дивлюся в словнику, - що те означає. Слово «баба» виявилося звичайними воротами, тож і згадав приказку: «Звідки нарід? Та все з тих же воріт!». Папа, піп, - звичайні воротарі, як і Святий Петро в Раю.

     Для «стерви» (корінь STR) знайшлося близько 20 значень, - воно й «таїна та оберіг», і «удар з ляпасом». На мою думку вичерпна характеристика жінки і пояснює таку рису, як спостережливість: побачить, що один ґудзик не тої форми, одна шкарпетка чорна, та й узор на ній квадратний, а друга сіра з кружальцями, але… на місцевості – не орієнтується. На те ж вона й оберіг, саме хатнього вогнища.

     Через те невміння орієнтуватися одна з них стала учасницею вистави, коли намагалася проїхати на таксі у напіввідчинені ворота, бо мав повернутися невеличкий навантажувач, який виїхав до іншого складу і ширина проїзду була у відповідності до його розміру, але не достатня для авто. З таксі вискочила одягнута в (дуже вже), міні-спідницю, та чобітках вище колін, з височезними каблуками-шпичаками, чи то секретарка, а чи й дівка легковажної поведінки й накинулася на мене, щоби її пропустив туди, де вона вчора була на корпоративній вечірці. На мою відповідь, що вона помиляється адресою, та почала мене лаяти всілякими поганими словами, переконуючи, що у неї з головою все в порядку і вона пам’ятає де вчора була. Почала смикати ворота ковзаючи на засніженому асфальті. Я ж вирішив позбиткуватися над нею і сказав, що за намагання зіпсувати ворота, дам команду нашому снайперові і той відкриє вогонь без попередження і на знищення, на те вона відреагувала тим, що покликала й водія для відкривання воріт, але електричне устаткування блокувало їм рух і вони стояли, як укопані.

      Водій підійшов до мене та попрохав відчинити, я ж пояснив, що вони не туди їдуть і вказав на свою об’яву з ціною інформації. Той махнув рукою, мов – хай пасажирка платить, сів за кермо й від’їхав. 

     Не розуміє жінка і, що є така річ, як «наказ», котрий виконують не обговорюючи, в багатьох випадках - миттєво? Для чоловіка, який служив у війську – це норма. Спробуйте тоном сержанта подати жінці команду: «Лягай!» Довго чекатимете на виконання, навіть якщо воно - їй конче потрібно, бо вона сприйме те, як насильство, обмеження внутрішньої свободи.

     Не врахував і я деяких особливостей, коли тримав на робочому столі зароблені монети, а 70 банкнот по $1, скрутив та обгорнув банкнотою $20, заплутав гумовим кільцем та поставив до тарелі з монетами. Хотів справити враження на працівників магазину і не врахував того, що у дружини в той час була депресія і вона з онуком відвідувала мене, щоби отримати полегшення на душі.

     Трирічному онукові достатньо було споглядання техніки у дворі та окрайця чорного хліба натертого часником і з шаром сала (Від зайця!). Дружину ж більше цікавив згорток… Адже вона в нашій сім’ї-державі, була ще й міністром фінансів. Те, що чоловік «став на стежку мільярдера» - вона схвалила вголос, але подумки вирішила мабуть: «Чим би дитя не бавилось…» і для неї те було – просто гроші, а не «стартовий капітал», «обігові кошти».

     Не зважив я на правило досягнення повноти успіху в житті: «Ніколи не говоріть усього, що знаєте». Від себе додам, - досягнення ийвся, як і наш професор.  вас повагу й захват, здається зануреною у глибокі роздуми, вона, найвірогідніше, розмірков і  не показуйте дружині всі ваші гроші… Я ж,  телепень, вихвалявся своїм хистом перед нею на старості.

     Одного дня таки загуркотіло, але то був не грім, а каструля. Прибігла моя кохана з кухні і тоном командира заявила: «Годі бавитися! Бери ті гроші і йди купляй змішувачі для води на кухню та в душ!»  Такого я не міг стерпіти. Обігові кошти, стартовий капітал для досягнення першого мільярду – витратити на якісь дрібниці?! Ну йде лише окріп з крану на кухні, ну в розпилювачі в душі тече в різні боки та лише з 5 дірочок… Ну і що?! Та мені в армії, вистачало кухля води, щоби: 1. почистити зуби; 2. поголитися; 3. вмитися! Треба пристосовуватися та терпіти всілякі труднощі! А вже потім!... Хто ж знав, що гіршого за те «потім» - немає в світі, хіба-що іспанське «маньяна».

!

     Дивні й не розгадані створіння – ті жінки. Хочуть, щоби від них віяло запахом «Шанель №5» і гребують запахом «Шинелі 5 розміру», після марш-кидка на 10 кілометрів.  Але наказ «Міністра оборони», мені (військове звання «сержант») – довелося виконати: точно і беззастережно… Хоч душа мільярдера-початківця розривалася на шмати. Що не кажіть, а логіка у неї таки була «залізна», коли сказала, що невдовзі ті крани можуть вийти з ладу, в той час як  нас не буде вдома і ми заллємо сусідів. Тоді «стартового капіталу» буде замало, щоби компенсувати завдані збитки.

      Наказ виконав, але сказав, що більше не буду займатися накопиченням мільярду. Раз вона не захотіла бути дружиною мільярдера – хай залишається дружиною сторожа. Страшнішої помсти – не зміг вигадати. На що вона лиш  махнула рукою. Вчинив, як радив професор Блок: «Пробачити, але пам’ятати…»

     Та й народ в таких випадках говорить: «Зарікалася свиня каку їсти всіляку». Прибрав зі столу рекламу своїх зростаючих статків і запроваджував іншу ідею, вигадав Клуб Успішних Приватизаторів Акцій «КУПА». Проголосив себе «Головою клубу» і став залучати до нього «членів». Згодом удосконалив назву до «КУПА-6», де «6» означало незмінну, стабільну вартість акції. Де взяв ті акції? Так банкнота – це ж і є – акція держави: у нас гривня, в Росії рубль, в США долар, у Євросоюзі євро. Проголосив, що вартість 1 акції США = 6 гривень. Тому, коли робітники приходили позичати – поправляв їх, що я не митар і не лихвар, треба говорити: «Маю палке бажання стати членом клубу КУПА-6 і придбати  (1, 2…5) акцій з відкладенням платежу (6, 12… 30 гривень) до зарплати». Вручав ті акції та поздоровляв щасливчика з придбанням і вступом до клубу. Після масового отримання зарплати, зібрані платежі ніс до банку і набирав дрібних акцій номіналом: 1, 2, 5… 10. Таким чином статки клубу накопичилися до 300 акцій. В той час дружині профспілки видали путівку на курорт Моршин. Сама вона їхати категорично відмовилася, наполягаючи, щоби і я був з нею поряд.

     За своє життя я вже стільки наїздився, що нудило навіть від згадки про поїздку, але – наказ дружини, - веління Батьківщини! Поїхав… Хоч у тих краях уже й бував і, окрім того, що треба і відпустку брати на роботі – не думав. Але в закон Шерлі сказано: «Більшість людей заслуговують одне одного»

     Моя Ластівка умовила мене пройти деякі обстеження і тут переконався у правдивості вислову лікарів, що немає здорових людей, а є лиш – недообстежені. УЗД показало наявність проблем з печінкою та шлунково-кишковим трактом у мене, а про кількість хвороб у неї, мовчу…

     Лікар санаторію порадив звернутися ще й до уролога, мов – у такому віці, не завадить… Відвідав того уролога. Щось та чарівна молоденька лікарка розказувала довго й нудно, як треба лікувати хворобу, латиною розбавляла балачку та, не телепень же я, - згадав, як у школі англійської навчався і, що Sex – це 6. З того, що втямив, плутано  повідав, прителіпавшись до аптеки.

     Продавщиня (чи професорка… я не розчув, як вона назвала себе) сказали ціну, - за одну процедуру $100 і… зголосилася підіймати моє здоров’я до належного рівня, усі 6 сеансів. Я, звичайно ж розчулився від такої доброзичливості й чуйності моршинських молодиць (Дай Боже їм щастя і довгого віку!), та… з (привезених, колишніх обігових коштів, а тепер, - просто «парубоцьких») $300, залишилося лиш $100 (бо тр’а було лікувати дружину). Тож, умить зажурившись,  змирився з тим, що мабуть доведеться померти від тої болячки, через брак грошей… «Потягнув свого Рябка» до санаторію, поскаржився дружині, але та, вислухавши поцілувала ніжно,  пригорнула голівку до свого  серця й сказала, щоби я не переймався, - бо вона докладе всих  зусиль, щоби поставити мене на ноги і не треба гроші тринькати.

     Мав потім нагоду стати свідком майстерності продавщині з аптеки. Чекаємо на лікаря біля кабінету, а навпроти двері до санаторного номеру, котрі невдовзі відчинили чоловік і жіночка та зайшли. Не більше хвилини промайнуло, як звідти почулося сопіння повітря (мов протяги через невеликі отвори), охкання та завивання. Кинув погляд у вікно. Неначе про штормове попередження радіо мовчало… Пригадалося, що востаннє таке чув хлопчаком, у своєму селі, коли намагався навчитися грати на баяні – то собаки всього села завивали, немов показилися. Майнула думка, що то маніяк орудує, здираючи шкіру з жертви та, не завадило б надати посильну допомогу молодиці. Хоч не виключав варіанту сушіння волосся феном, котрому край настав. Але тут підійшла лікарка й перервала роздуми, довелося йти до неї. Коли виходив, побачив і пару, з дверей навпроти. Чоловік обійняв її щасливу, що висіла на плечі й пішли кудись. Мабуть на танці. На мене ж чекала клізьма перед зрошенням кишковика у кімнаті з табличкою «клізмина». Ніяк не міг второпати, чи так медсестру кличуть (бо там зазвичай і дівчат називали: Василина, Дарина), - то, мабуть є і Клізмина?

     Потім дізнався, що той чоловік сусідив зі мною номером, а приїхав з міста неподалік, де працював начальником водогону та відзначався надмірною прихильністю до «Зеленого Змія». Тиждень той чоловік не вилазив зі свого номеру, продовжуючи лікувати хворобу горілкою та молодицями, а потім через стіну було чути, як він, зі сльозою в голосі, скаржився коханій дружині по телефону: «Квіточко моя! Ця моршинська вода мені – ну, геть не допомагає!»

      Як бачите тут  (у «жіночому» розділі), в основному - лише ЗБИТКИ.

      Кийосака на своїх лекціях робив пута учням і одну руку прив’язував їм до коліна, щоби упродовж години навчалися в такому стані, примушуючи рухатися у вигаданих ним іграх. Цим він наочно демонстрував –  що їх спіткає в неминучій старості. Відповідно ж і неминучі витрати, бо кожен, докладатиме зусиль, щоби позбутися незручностей та втрачатиме мізерні заощадження. Пенсії КАТАСТРОФІЧНО не вистачатиме.  

 

ТРЕТЯ ПЕРЕШКОДА.

 НОРМАЛЬНА. РОБОЧА.

 

      Форд зазначав: «Невдача – це нагода почати все спочатку, але розумніше».

      Коли ви успішно (чи зі значними втратами) подолали ДРУГУ перешкоду – то слід  весь час пам’ятати, - якщо ви маєте мільйон – то є й мільйон бажаючих, відібрати його у вас. Чим менше народу відає про наявність грошей у вас (навіть на даний момент у гаманці, чи просто в кишені) – тим менше клопоту й вам.  Для цього треба навчитися відмовляти, які б солодкоголосі не прохали. Адже, основою досягнення першого мільярду – є збільшення активу. АКТИВ, як те просто пояснює містер Кийосака – це просто кількість грошей, що потрапила до вашої кишені і з котрої не треба вже платити ніяких податків. Вільні кошти. ВАШЕ!

     Якщо написати слово «актив» літерами мови Мойсея – то знайдемо в словнику два корені слова: ’аКх дійсно, насправді, ТоВ добре, хороше, ’аКх-ТоВ. Чи інший зміст ГаКЎТ стікання в одне місце, накопичення, ’аВ основа, ГаКЎТ-’аВ.

     Основне правило усіх надбагатих: «Якщо ПЛАТИТИ ПОДАТКИ – то, ніколи БАГАТИМ НЕ СТАНЕШ». Але це не означає, що треба брутально порушувати закони. Їх, просто обходять, парламент (там же, -  свої люди) приймає такі закони, що дають пільги, або багатії всього світу врешті-решт доходять висновку, що треба ділитися і витрачають гроші на благодійність, сума котрих в кілька разів зменшує суму податків.

     Благодійність не означає – стати на вулиці з лантухом грошей та роздавати всім бажаючим. Навіть серед жебраків переважна більшість – професіонали з добре організованої структури. В оповіданнях про Шерлока Холмса зустрічається й такий сюжет, коли аристократ накладає грим і сідає на вулиці з простягнутою рукою. Таким чином він утримував сім’ю, забезпечував добробут.

     Майнула у мене думка на базарі, коли побачив злидаря: «А чи варто саме ТУТ подавати? Базар – це торжище, де продають і купляють. Якщо ви дали такому гроші – то купили собі на цю суму злиднів». Поки я міркував, до суб’єкта моїх роздумів підійшла працівниця ринку і взяла «плату за місце», вручаючи йому натомість чек. 

     Неподалік стояла молода жіночка у якійсь чорній хламиді зі скринькою, котра висіла на мотузку та написом: «Пожертва на ремонт Храму». Рот у неї не закривався промовляючи благословення перехожим та обіцянкою молитися за їхнє спасіння. Очільник місцевої єпархії виступав по телебаченню й сказав, що церква такого не практикує. Ті, хто хоче посприяти церкві, мусять прийти до неї і вже там кинути до скриньки пожертву. Дивує позиція духовенства (особливо МП), котрі прямо в церкві влаштовують магазин продаючи свічки та інші речі культу, а на стіні висить прейскурант за надання послуг: хрещення, соборування...  Тому і їздять люди здалека до таких священників, як отець Василь (Пишний) із села Рубанівське, Дніпропетровської області. Там ніхто тебе за руки не смикає і не бурчить: «Мало!», (як те почув від «матушки» у церкві рідного мені Таромського, де мене хрестили), а виклали свічки, та поставили скриньку, - жертвуйте скільки вважаєте за потрібне. Ми ж туди йдемо до Бога, а не до обслуги. Ведеться там і освітня  робота, зайдіть, www.naviky.dp.ua, - не пожалкуєте.

     На благодійність моя діяльність не була схожа, хоч дехто вважав, що членством у клубі й «поправляє своє здоров’я». Але прийом до клубу без попередньої співбесіди, та наведення довідки про моральний стан майбутнього члена – мав і небажані наслідки.

     Зазвичай сторожами працювали студенти бо їх влаштовував графік: добу працюєш, - дві відпочиваєш. Плинність кадрів була значною, тому «прибивало до нашого берега» - усіляке. Невдовзі прийшов молодик, якого потурили з міліції. Не з нашого міста, а з далеку. Житла не мав, орендував десь куточок з ліжком, а згодом за несплату йому відмовили в прихистку. Залишався він спати в моєму офісі, бо вночі ті ворота замикали. Я спав удома. Парубок виявився рідкісним ледащом та, все купляв у мене акції, аж поки всі не викупив. Звичайно ж, на умовах відкладення розрахунку до отримання заробітної плати. Та все теревенив, начебто його запрошує сестра до Москви і, таки збирався туди гайнути.

     Вчинене комусь добро вважається за правило і сподіваються на те ж, звертаючись наступного разу. В моєму бізнесі склалася форсмажорна ситуація… Всі обігові кошти були… в обігу (у того парубка). І могли забігти так, - що й удень зі свічкою не знайдеш. Пригадав свій досвід з юриспруденції і вирішив убезпечити себе, намаганням підключити до цього старшого сторожа, котрий би гарантував повернення боргу, задля чого змусив боржника написати, щось на кшталт розписки та щоби він попросив засвідчити те підписом начальника, котрий… Послав обох нас під три чорти.

     Ситуація… Нерви… Та, владналося, хлопчина виявився не таким і пропащим, усе повернув. Відчув я, що настав час переглянути, проаналізувати пройдене та… 

     Деякі члени клубу звільнилися з магазину, забувши про фінансові обов’язки свого членства – то дивом вдавалося їх перехопити, коли вони покидали місце роботи. Інших вигнали і, коли (та й чи?) заплатять за працю – вони й самі не знали. Мої втрати (й гальмування обігу коштів) - їх цікавили в останню чергу, а то й зовсім те не обходило.

     Пройдений шлях змінив ставлення до грошей, людей, подій. Відзначав появу у себе інших якостей іншої мети життя і ставлення до оточення. Здавалось би дрібницями займався не вартими витрачених сил, але процес  привчав діяти за правилами, котрі притаманні будь-якому бізнесу. Пригадав і сказане Р. Кийосакою: «Що таке, на вашу думку «Корпорація»? Учні почали наводити приклади помпезних офісів, натовпи працівників… На що метр мовив: «Корпорація – це два папірці, що зберігаються у нотаріуса». Усе інше…

      Мені це навіяло спогад, що на Сході є корінь слова КЙС. Що воно вам нагадало? Кейс?  В давнину КЙС – це: лантух, мішок, торба, кишеня… Баба Мотря з Гарбузівки, з поросятком у лантусі – теж бізнесмен.

     Коли ж я вирішив знайти семантику слів «бізнес» і «діло» – то з’ясувалося, що «бізнес» має корені івриту: BZZ грабувати, NS рятуватися втечею, відступати, щезати. Відірвати і втекти… А «діло» від: DiLa черпати, як і «долоня».

 

       ПЕРЕШКОДА ЧЕТВЕРТА.

ЗАТЬМАРЕННЯ

 

     Досягши нарешті свого ПЕРШОГО мільярду, людина вже неадекватно сприймає оточуючих, серед котрих безліч плазуючих і солодкоголосих.

     Забувають (а то й не читали) оповідання Джека Лондона «Жага життя», де виснажений головний герой повзе полярними снігами до берега, з котрого може й побачить вітрило надії… А таки було воно там, і мореплавці побачили, як щось там корчиться на березі мов риба на піску.

     Врятований розповів, як покидали його останні сили, але бажання жити, штовхало вперед, бо за ним весь час ішла зграя вовків. Нарешті знепритомнів і впав… Сіроманці не квапилися розідрати мандрівника. Розплющивши очі, той здивувався, коли побачив… милі собачі мордочки, що нетерпляче облизувалися.  Вовки, котрих у всіх народів описують взірцем зла і люті? Причина була проста: «Хто ж сердиться на свій обід…»? 

     Якщо ж вас обурило те, що хтось там збирався їсти людину – то зверніться до мови Святого Письма й побачите корені слів: YSh‘a порятунок та, ’iSha жінка, адже вона, - найперша їжа. Подейкують, що ці слова ще часів Вавилону, як і «банк», Ba в, NKa утримати, віднімати, вирахування, зменшувати.

     Навчаючись математики, почув якось, що є «Крива Гауса», котра пояснює багато дечого, в тому числі й тривалість нашого життя змальовує. Починається вона з позначки «1» на вісі «Y» та «0» на вісі «Х». Шлях її нагадує, чи то дзвона, чи капелюха, але сягнувши своєї верховини, вона починає спадати вниз. Так і людина, кувікаючи після появи на світ Х = 0, Y =1, - вдихає повітря і, вже перетнувши максимум свого розвитку, спадає знов до Y = 1, Х = ? Так оте Х = ? і є тривалість нашого існування, як людини. Останній видих…

     По цій схемі розвивається будь-який бізнес. Колись, і найуспішніший, добігає кінця. Прикладів безліч. Який же вихід? Продати, передати в інші руки, іншій, інакше мислячій голові, навіть за півціни і... розпочати новий. 

 

Forex

    

     Згасання старого – це теж, початок нового, тому шукати нову роботу треба вже тоді, коли тільки-но влаштувалися на теперішній. На старому місці звикаєш до свого бізнесу. Нових ідей не виникало бо мав усього один вихідний на тиждень і на пошуки чогось нового не було вільного часу. Вирішив знайти щось нове в тому що мав, а це була в основному рекламна продукція, котру приносили поштарі, чи розповсюджувачі різних фірм. Побачив рекламу “ForexClub” у газеті, що принесла жіночка, котра їх розносила до різних фірм та інколи залишала у мене важкі валізи.

     Інколи вона пропонувала щось у неї придбати, то устілки, що самі нагріваються всотуючи піт, чи каміння для активації води. Таких горе-бізнесменів вистачає у всі часи і скрізь. У квітникаря вона брала на смітнику горщики, купляла якісь квіти, розділяла їх на декілька одиниць і потім продавала десь на базарі. Все скаржилася на дочку та зятя, котрі сидять вдома і не хочуть заробляти гроші, а тільки грають у комп’ютерні ігри. Явище, на жаль – розповсюджене та набрало якості епідемії.

     Незважаючи на свій вік та освіту, молодиця не втратила живого інтересу до життя і цікавилася новими явищами, тому відгукнулася на мою пропозицію – дізнатися більше про діяльність “ForexClub”. Домовилися відвідати одне із ознайомчих занять.

     Дізнався про час лекції, домовився з начальником про вихідний на цей день і пішов. Настрій був піднесений, збуджений. Адже йду на зустріч новому, дуже перспективному. Пригадав американський фільм про біржу «Їх поміняли місцями» та шалений успіх, якого досягли головні герої. Одного з них (пращурів котрого привезли з Африки) зіграв актор Еді Мерфі, герой котрого на початку фільму видавав себе за покаліченого ветерана бойових дій, що їздив на візку та жебрав на вулицях великого міста, а злі поліцаї  переслідували за те, намагаючись запроторити до буцегарні. Наприкінці фільму він мав будинок в елітному районі, яхту і на березі якихось Гаваїв, чи Бермудів йому подавав напої невдаха росіянин Боріс Цукерман.

    Працівники “ForexClub” облаштували його в кращих американських традиціях. Тут тобі банкноти-календарі з оголеними красунями – бери скільки хочеш, безкоштовно книга про щасливу «Країну Forex», котру написали таки вправні майстри слова. На стіні монітор, де показували уривки фільмів: з Мерфі та ще якісь. Були там два класи з комп’ютерами, де в цей час вже активно тренувалися майбутні мільйонери і... посмішки персоналу. Чарівні, теплі, дружні… «Все для вас, панове! Тільки погляньте – як все просто!» - здавалося, що навіть стіни те промовляють.   Я не став пручатися і підкорився магії процесу. Щоправда, коли тицьнули кожному якісь угоди – то свої данні дещо змінив та підпис поставив лівою рукою…  Надав своїй фізіономії легкого виразу життєрадісного ідіота і терпляче вислухав усе до кінця. Але так і не зрозумів – «Де ж там «собака зарита»?

     Наступного дня взяв на роботу зошита й олівець та став уважно читати книгу, яку нам подарували. Написана грайливо, цікаво, захоплююче, з порадами та застереженнями (“ForexClub” турбується про своїх!). Все для того, щоби ощасливити вас! Але… Прискіпливий погляд вихоплює то тут, то там – незначні розбіжності («помилки друкаря», тощо), котрі сприяють появі ейфорії, та переконанню, що все воно легко досяжне. Клуб відкриває вам рахунок на $100 у якомусь банку Нью Йорка і граєте на міжнародній валютній біржі, за допомоги «банківського плеча», котре теж, від щирого серця, вам надають. Купіть лишень на $2000 усілякої літератури, дисків, тощо та продайте 5 людям, котрі ще не знають – як заробляти по $1 000 000 щотижня, не виходячи з квартири.

     Бінго! Ось воно! Звичайний мереживний маркетинг з ознаками піраміди… Його різновидів безліч, як і бажаючих «халяви». Хто ще не знає справжнього змісту цього слова – поспитайте арабів. У них воно означає – СОЛОДКЕ. Гадаю, що саме купці Сходу й принесли його в наші краї. Які продукти харчування можна було сюди привезти за тисячі кілометрів? Звичайно ж, - солодощі. От на базарі й бачили чорнявого чоловіка, котрий простягав щось і наполегливо пропонував лиш покуштувати, примовляючи: «Халява!» За пробу грошей не беруть. От і прижилося – халява, значить – без грошей. Щоправда євреї наполягають, на своїй причетності до цього та їхнього слова «халав» молоко, бо в суботу корову їм не можна доїти, от вони й запрошували шабесгоя (суботній не єврей). Той доїв і молоко забирав собі. Халява!

     У Священному Корані часто зустрічаєш нагадування про те, що люди вимагають ознак задля доказу існування Аллага. На це там проста відповідь, - озирніться навколо і побачите ті ознаки. Так сталося і з  “ForexClub”. Невдозі натрапив  на статтю «Гра на чужому полі». Автор описує, що гра на валютній біржі в учбовому залі, створює ілюзію простоти, бо сама програма так створена, щоби учень вигравав, хоч би й не багато. Як і в тих, де пропонують повоювати. Там вас і вбивають не боляче, та ще й героїчно переносите поразку приступаючи до реваншу, в котрому обов’язково виграєте бій і на честь переможця лунають звуки сурми, а не похоронного оркестру.

      Подібне я бачив у своєму комп’ютері, коли починав грати з ним у шахи. Мабуть у програмі були закладені ходи, у відповідності з тими, що є у дебютах в різній літературі, та  й то, - для тих, котрі вміють грати. Тільки-но я робив хід, якого не було в тих прикладах, - то машина програвала. 

    Немає ціннішої людини, аніж та, що перед тобою. Вчіться спілкуватися з людьми, а найзавзятіше – слухати їх! Літній Ходжа повчав молодь: «Після півстолітнього свого віку, я зрозумів, що найбільше щастя в житті – не ГОВОРИТИ, щоб тебе всі слухали, а СЛУХАТИ іншого».

     Мені це відкрилося ще в юнацькі роки, але не оцінив того. Переважна більшість людей люблять розповідати. От я й слухав балачки товаришів, не перебиваючи, хоч мене те й не обходило. За це й поважали, закриваючи очі на мої недоліки. Хто ж без гріха?

     Чимало людей заходило й до моєї сторожки, аби поспілкуватися. Прийшла і та пані, з котрою ми відвідали “ForexClub”. Вона таки продовжила ходити туди і навчатися на трейдера. Те до чого привели мене міркування – вона підтвердила. В клубі наполягали, щоби вона купила купу літератури та не один набір, а 5 і продати 4 своїм знайомим. Посилаючись на злиденну пенсію, вона відмовлялася, але деякий час відвідувала курси, граючи на тренажері «комп’ютерна біржа», поки таки не витурили звідти.

     Стосовно ознак – то вони всілякі бувають і насняться, чи інтуїція та «Внутрішній голос». Давайте розглянемо одну з них. 

 

СПОКУСА ЗЕЛЕННЮ

        

     Ще за часів «Perestroyka» довелося мені влітку їхати до міста Кривий Ріг. Середина літа, спека та завдання з котрим поїхав не сприяли хорошому настрою. Завершив хутенько свої справи і вирішив навідатися до товариша по інституту, котрий мешкав у місті, що було на моєму зворотному шляху. Пішов на автобусну станцію, взяв квиток, підрахував залишок грошей, котрих вистачало, ще на один квиток і можна було й прохолодного пива випити. Чвалаю неквапом, аж ось, - юна циганка… Чарівна квітка! Милуюся тим дивом, хоч краєм ока бачу, що один циган осідлав парканчик, інший з протилежного боку оперся на стовпа, а кагал строкатих жінок сидить під кіоском і «не звертає на мене уваги».

- «Дай 5 копійок!  Фокус покажу!» - мовило юне створіння.

- «Ти що сестро, жебраєш?» - я їй у відповідь. Дивлюся зачепило… Та вийняв п’ятак і тицьнув їй: «Купи собі бублика». І йду далі. Та дівча усеж тримає мене за руку і не відпускає. Красти у мене нічого, тож повертаюся, бо в цей час у голові чітко пролунало: «Не загубиш, - не знайдеш!». Я ще встиг подумати: «Часом не сонечко гепнуло в тім’ячко? Спекота ж». Але повернувся до діви і втупився в її карі очі своїми зеленющими не кліпаючи. Вона щось лопотала із завченого та видно було, що почувається не в своїй тарелі, збивалася. Не відводячи очей, пристав на її пропозицію дати в руки, щось із паперових грошей і вона довго вертіла ту банкноту 5 рублів, немов забула – що з нею робити. Бачу круговим зором, що і в стані строкатих здивування, нетерплячка та пошук результативного виходу з ситуації. Тут стара карга підскакує, хапає в неї ту банкноту дує на неї, плює і повернувшись до мене лементує: «Ґвалтують!» Я розреготався на весь базар, на мить уявивши, що взявся її ґвалтувати. Чоловіки, що чекали на автобус теж зрозуміли мій стан і зайшлися сміхом, а я вчинив у відповідності до першого правила лікарів: «Що би не трапилося, май вигляд, що такий задум і був».

     Відійшов я з десяток метрів, взяв пива попив, а тут і автобус під’їхав. Гайнув я до друга. Не скажу, що почувався добре. Усеж – пошили в дурні. Розмірковував про «сказане внутрішнім голосом» поки й не вийшов з автобуса.

    Квапитися нікуди, йду до друга тротуаром вздовж смарагдової травички газону, що відділяє від дороги. Неподалік бачу два легковика, котрі стоять один від одного на відстані метрів 10. Підійшов і бачу, що в них сидять люди а на траві газону розкидані купюри номіналом по 3 рублі. Що робити?

     Нагнувся і почав збирати лівою рукою ті папірці. Хлопчак якийсь під’їхав на велосипеді, дивиться на гроші й на мене. Я мовчки збираю. Він далі поїхав. А я, тримаючи в правиці портфель, а в лівій гроші, йду у напрямку помешкання  друга. Відійшов метрів 50, повертаю за будинок, дивлюся – ніхто не йде слідом…

     Зате назустріч іде товариш мій: «Чом ти гроші в руці тримаєш?» - поцікавився. «Та знайшов оце і думаю – може в міліцію віднести?» Той подивився, як на хворого: «Давай краще пляшку горілки купимо!»  Так і вчинили. Не погано посиділи, погомоніли та підрахували дебет з кредитом: 17 папірців – це 51 рубель; мінус 5 циганці та 4 пляшка, отже сальдо – 42.

       Як ставитися до такого випадку? Думки будуть різні, але пригадую розмову з одним чоловіком на Кавказі, котрий висловив своє ставлення стосовно цього: «Господу видніше, що тобі треба, тому не радій дуже якщо знайдеш золото і не ремствуй, коли хворобу пошле».

     Щодо моральної складової – то ситуації всілякі бувають. Пручався я, коли коханка директора однієї установи в Росії, сповнена своєї значущості в цьому світі, поклала переді мною папірець з вимогою залізниці переказати на їхній рахунок величезної суми. Тоном, який відхиляє всі заперечення мовила: «Це Ваш профіль. Розберіться». На мою відповідь, що я з тим розберуся умить, але те – прямі обов’язки бухгалтера, котрий повинен сісти на тролейбус, під’їхати дві зупинки, зайти до управління залізниці і сказати фінансистам, щоби відізвали вимогу бо, в разі безакцептного списування суми, заплатять 10%, як за незаконне використання чужих грошей та ще на судові витрати. Окрім того – я працюю тут за тимчасовою угодою, котра передбачає виплату мені 35%  суми, яку я стягну із залізниці. З тієї вимоги можна було отримати $15 000 винагороди.  

     Дівча гонорово задрало носа й пішло, але дала зрозуміти, що тим все не скінчилося. Тому хутенько надрукував претензію на бланку. Коли зайшов до директора доповісти про зроблене мною – то через деякий час і та «киця» туди навідалась та поскаржилася босу, що я не хочу працювати. На запитання директора, - чом відмовляюся, назвав суму, котру вони мають виплатити за роботу, про котру ми з ним не домовлялися. Та й операція та – чисто бухгалтерська і не має відношення до юриспруденції. Директор спитав: «А якщо я Вам доручу те зробити, що для цього треба?» Взяв я з рук дівчини вимогу залізниці, переніс її номер та дату до заготовленої мною претензії і дав шефу на підпис, мовив: «Оце і все».

     Незабаром з п’ятнадцяти мені дали тільки п’ять. У конверті. Не ремствував, бо пригадав філософа сивої давнини, котрий стверджував, що – «Половина, - більше цілого». Про законність операції – мовчу… «Совок», який глибоко сидів у моїй душі (та й досі сидить), комуніста з дванадцятилітнім партійним стажем, не дозволяв мені вчиняти подібні оборудки. Ті ж, хто не дуже переймався моральністю вчинків щодо своєї держави – давно вже мільйонери. Вони тим займалися іще в часи Радянського Союзу і звикли до отримання додаткової заробітної плати у синіх конвертах, без підписання якихось платіжних документів, котрі фіксувалися у бухгалтерії.

     Свої доходи я вказував у щорічній декларації і це врятувало, коли якась пані з контрольно-ревізійного управління вирішила змусити мене ділитися і з нею, а отримавши спротив подала скаргу прокуророві. Півроку «відбивався», поки залишили мене у спокої. За «красиве життя» доводиться платити… Нервами та, як наслідок, - хворобами. Вони не забарилися. Спершу сліпнути почав, - катаракту видалили, потім виразку дванадцятипалої кишки знайшли, - лікував та жовчного міхура позбувся… Зараз постійно ранком чую від дружини: «Вівсянка, сер!»

     Ті гроші, що заробив на останньому етапі бізнесу «КУПА-6», витратив на заміну ока і… Збанкрутував. Але Р. Кийосака й попереджав: «Будьте готові до того, що перший бізнес збанкрутує. Бажано, щоби те сталося до 30-літнього віку і ви встигли почати новий, котрий забезпечить вашу старість…».  Мені ж було, більш ніж, удвічі по 30… Тож, я й не журився, а поклав до скриньки те що залишилось, $1 і три п’ятаки. І пішов у податкову інспекцію.

     Сидів там у вітальні поряд з міліціонером, а коли мене питали: «Що ти тут робиш?» - відповідав, що його охороняю, щоби не викрали. Якось запропонував начальнику секретного відділу, облаштувати в моїй кімнаті відділ хабариків у особливо дрібних розмірах… Адже скриньки для тимчасового зберігання речей відвідувачів завжди були порожні. Тож, - нащо спокушати в кабінетах працівників податкової всілякою дрібнотою? Хай відвідувачі здають гостинці мені, а увечері, коли всі розходяться, - кожен візьме те що йому до вподоби і це не вважатиметься хабарем на робочому місці. Таким чином буде нанесено чутливого і ефективного удару по корупції. Той довго кліпав очима…  Мені ж така ідея майнула в голові коли почув про попа-збоченця, котрому було надане право брати на себе гріхи прочан та причащати усіх, без сповіді. Розігнали нашу службу бо один, хильнувши на ніч, не впускав начальника міліції, а згодом і я начальника податкової не впізнав, спросоння, опівночі. Так він же був у шортах майці й капцях…     

     Потім гайнув був у політику перед виборами, але переконався що воно таки - останній прихисток усілякої наволочі й покинув те бо переможець запроторив до буцегарні нашого лідера.

 

Найтяжчий гріх і уникнення.

 

     Занепасти духом. Від цього застерігає Господь. Адже такий стан – це зневіра. На запитання: «Чи існують Янголи?» мудреці мені казали, що для тих, котрі вірять у них – вони є. Піднесіть хвалу своєму Янголу-Охоронцю і він сприятиме вашому успіху. Якщо ж не підносите, забули про нього, то й він втрачає сили.

     Форму звернення можете скласти самі. Для себе я її написав і проголошую двічі на добу: зранку і на ніч. Був здивований, коли почув як на львівському радіо те пролунало у виконанні співака. З усієї пісні, розбіжність була лиш на кілька слів.

     Що це було? Оте «Ко» присутнє в наших прізвищах, яке у сивій давнині єгиптяни вважали душею, астральним двійником. Невже таким чином Господь дав знати, що мої молитви почуті у безмежжі Всесвіту? В його Єдиному Інформаційному просторі? Все вкупі воно викликало роздуми, котрі й вам допоможуть.

     Допоки серце б’ється - усе під силу нам. Ніколи нема часу, щоби зробити все правильно, але завжди є можливість почати все спочатку і не здаватися, а сягнути успіху. Єдина цьому перешкода, - смерть.   

     Зважайте на реальність. Опанувати зразу – не завжди можна, на все потрібен якийсь час та й помилки не забаряться. Не лякайтеся їх, навчайтесь на них.

     Не забувайте, що ви сильні. Якоїсь незначної невдачі, не достатньо щоби зупинити вас на шляху до мети. Не спинять і вдесятеро більше невдач, і ще більше.

     Явіть себе світові. Не бійтеся цього, інакше те стане поразкою, ознакою того, що здаєтеся.

     Цікавтеся тим, чи було щось подібне раніше. Зроблене кимсь і вам під силу.  

     Не зраджуйте свою мрію та не дозволяйте комусь її нищити, переконуючи вас, що таке неможливе.

     Залучайте в процес і свою родину, друзів. Натхнення в справі принесе і їхня любов та розуміння.

     Не бійтесь порівнювати себе і з тими, у кого стан набагато гірший за ваш: не можуть ходити, бачити, чути, тощо. 

     Покращуючи своє життя, не забувайте покращувати і цей світ.  

     Право на щастя ви маєте з народження і не дозволяйте комусь переконувати вас у зворотному. Скористуйтеся цим правом і не здавайтеся на шляху досягнення своєї мети.

     Станьте джерелом натхнення для інших.

     Ви навіть не уявляєте, як близько наблизились до мети, заповітної мрії, щоби вчинити останній ривок. В будь-яку мить ваш успіх зовсім поряд. Не здавайтесь!    

     До нової ідеї! Ви з нею тільки-но ознайомились. Я ж, - іду в ріелтори.

 

 

     ПОЧИНАТИ, - НІКОЛИ НЕ ПІЗНО!

 

     А цей розділ… Ви напишете самі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЮРИЙ КОБЗЕНКО

Юрій Кобзенко

Yuri Kobzenko

 

 

 

 

 

 

 

 

Миллиардер начинающий

МІЛЬЯРДЕР-АМАТОР

Billionier-amateur

1 000 000 000 $

P

Russian version

How to make first billion dollars?

 

гротесковая, но реальная и поучительная история

grotesque but real and instructive story 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Днепропетровск

Дніпропетровськ

Dnipropetrovs'k

 

2013

 

 

 

Краткая биография (для обложки).        

 

     Родился, потомок саратовско-пензенского крестьянина и, оседлого в приднепровье, цыгана-кузнеца, Кобзенко Юрий Васильевич, 14 февраля 1949 года в поселке Таромское, пригород нынешнего Днепропетровска. После окончания школы работал один полевой сезон рабочим в археологической экспедиции, куда привела учеба в школе юных журналистов при областной газете "Знамя юности".

     Вскоре жизнь направила на железную дорогу где впоследствии приобрел в

 Д И И Те профессию инженера по эксплуатации железных дорог. Влечение к странствиям и любознательность, которая и побуждала докопаться до истока содержания слов, вдохновили на изучение арабского языка. Перевел Коран по-украински, в стихах, но он до сих пор ожидает в Каире  своего времени в Аль-Азгар.

 

 

 

Юрий Кобзенко.

 

Миллиардер начинающий.

Гротескная, но реальная и поучительная история.

 

      Те, кто хочет сделать первые шаги, чтобы забыть о бедности сегодня и не прозябать в старческой печали, найдут здесь советы, основанные не только на, прочитанном, но и на примере собственного опыта, - как сделать деньги только силой собственной мысли. Начинать, - никогда не поздно!

     Удачи тебе, читатель!

 

СОДЕРЖАНИЕ

                                                                            страница

Введение ...................................................       ....    2

Портрет неудачника ........................................ ...   

Портрет успешного человека .......................... ....  

Кто не скуп - тот глуп ........................................  

Семь миллиардов людей, 1226 миллиардеров ...

Жидкая валюта, или 3-62 .................................  

Преграда первая. Классическая ... .......................  

Честность ......................................................  

Вторая преграда, весьма тяжелая. ........................  

Бабы-стервы .................................... ..............  

Третья преграда. Нормальная. Рабочая .. ...........

Преграда четвертая. Затмение.  ... ...................

Forex ..........................................................

Искушение зеленью .............................................

Уныние -тяжкий грех ……………………..

Начинать, - никогда не поздно! ...........................

 

                                                                И жители свалки, бездомные,

                                                                достигали высот миллиардерства.

                                                                                  Роберт Кийосака.

 

 

ВВЕДЕНИЕ

 

      Становясь на тропу миллиардера, хорошо подумайте: «Нужно ли оно вам»?! Деньги ведь... всеже, выдумка Сатаны. Господь дал человеку Рай и там было ВСЕ, что необходимо. Подпадая под власть денег - вы не знаете, куда они заведут. Будущее милостиво скрыто Господом от нас. Желание стать богатым, завладеет всеми вашими мыслями, которые будут беспокоить везде, лишая покоя, душевного равновесия и не только тогда, когда будете потреблять, но и ... при появлении результатов этого процесса. Как ни странно, но именно в этот момент могут прийти гениальные решения. Подтверждение тому слышим от людей искусства, психика которых, несколько отличается от того же в обычного человека. В языке Священного Писания слово «искусство» звучит, как «оманут». Не слышите, украинское, - «омана», заблуждение, обман?

     Психиатры давно уже пришли к выводу, что выигранные в лотерею миллионы, наносят такой же удар душевному равновесию счастливчика, как и внезапная потеря миллионов тем, у кого они были.

     Деньги не портят нас, а показывают – кто мы есть.

 

ПОРТРЕТ НЕУДАЧНИКА

 

     Единственный человек, которого мы любим больше всего в мире - это мы сами, но любовь может и завести в заблуждение, если не осознавать некоторых простых вещей, которые делают нас несчастными. Ознакомьтесь с ними, подумайте, не присуще вам следующее:

  1. ощущение комплекса неполноценности;
  2. нытьё, прозябание;
  3. постоянно сравниваете себя с другими не в свою пользу;
  4. не контролируете расходы;
  5. не любите расставаться с деньгами;
  6. не видите выгодной перспективы, довольствуясь сиюминутной выгодой;
  7. отдаетесь делу, от которого вас тошнит.

     Избавьтесь только этого и жизнь заиграет радугой счастья.

     Ведь по закону жизненного пути, если даже, на вашем жизненном пути все гладко, - это может означать, что вы движетесь не по той полосе и надо срочно все изменить, а человек, который говорит, что это невозможно, никогда не должен мешать тому, кто это делает. Такое знали еще древние  римляне.

 

ПОРТРЕТ УСПЕШНОГО ЧЕЛОВЕКА

 

     Если решили таким стать - то можно это выразить одним предложением, -  не бойтесь поднимать планку желаемой цели, ниже, - всегда опуститесь!

     Не оставайтесь на работе ради подачек в виде заработной платы. Только воля поможет создать то, чего до сих пор, никто не смог.
     Забудьте о своем пенсионном плане. Все пенсионные сбережения пожирает инфляция.

     Не надо тратить силы на создание вещей, которые вам не нравятся, потому что когда-то не станет тех сил - жить в сырой землянке, как червь еле согреваясь.

     Найдите себя, начните свое дело, пусть это и будет ваш пенсионный план, потому-что  экономические жернова уже второе столетие уничтожают культурное достояние наших предков.

     Вместо сопротивления событиям, попробуйте их использовать. Привлекайте к своему делу все что нас окружает, - газетные заголовки, фильмы, песни и увидите, что это помогает сотрудничать с людьми.
     Ознакомьтесь с извлечением из послания Линдси Реддинг «Маленький урок для будущего», которое он написал за полгода до своей смерти и подумайте над своим настоящим.
     «Множество ночей, выходные, праздники, Дни рождения, школьные концерты, юбилеи и т.д. - все было преподнесено в жертву тому, что казалось более ценным в надежде, что усилия будут оправданы неизбежным счастьем и достатком. Было оно - заблуждением. Сейчас я это понимаю, потому что мы, просто согласовывали действия с графиком и пытались, повыгоднее продвинуть товар. Кормили зверя... Оно стоило того? Конечно же, - НЕТ! Ибо то было, всего лишь - индустрия, ради которой тратилось здоровье. В остатке: сертификаты в рамочках и статуэтки; горы коробок от антидепрессантов и пустых бутылок; пряди седины и опухоль немалого размера.
     Может показаться, что я себя жалею. Нет, было весело, я имел успех, познакомился с талантливыми и умными людьми, зарабатывал достаточно денег для содержания своей семьи, которую даже иногда видел. Но я ничего не сделал в своей жизни, действительно важного в творческой области.
      Ну просунул успешно некоторые товары, чем улучшил экономическое положение нескольких компаний и помог стать богаче нескольким богачам, что казалось мне значительным достижением. А разве оно стоило потерянного мной? Увы... нет.
     Наконец. Если вы читаете все это в темной студии, агонизируя над тем, - стоит ли брать хозяйке мыло левой рукой, а не десницей, сделайте себе услугу - пошлите все подальше. Идите домой и поцелуйте свою жену, детей».
     Стоит несколько лет поработать и инвестировать деньги в бизнес, или что-то другое, что даст стабильные доходы.

 

КТО НЕ СКУП – ТОТ ГЛУП!

 

     Слышал такое от поляков. Не доводите себя до состояния гоголевского Плюшкина, а разумно ограничивайте лишние затраты. Как? Вот советы, воспользовавшись которыми один раз, - увидите, что оно того стоит и станет привычкой, прибылью. Копейка, - рубль бережет.

  1. Платите наличными и избавьтесь от лишних пластиковых карт - это приведет к экономии 12-18% именно из-за неудобства, но постоянного созерцания количества ваших денег.
  2. Не стесняйтесь приобретать вещи «с рук», на том экономят немалые средства.
  3. Торг уместен. На Востоке, к человеку, который не торгуется, относятся с подозрением.
  4. Экономия на обедах, которые берете из дома, не посещая кафе или рестораны, позволит сохранить не только деньги, но и здоровье.
  5. Просмотр затрат на досуг и развлечения. Так ведь, дешевле найти фильм в Интернете, чем посещать кинотеатр.
  6. Ищите удобного оператора связи. В странствиях пользуйтесь услугами местных операторов, или покупайте туристические сим-карты.
  7. Воспользуйтесь другими магазинами, а не модными бутиками. Теми, которые рядом с вашим домом. Там можете купить такое же, но гораздо дешевле, да еще и без транспортных расходов.
  8. Не идите за покупками усталым, или голодным, потому что в таких случаях люди покупают сладости. Лучше быть бодрым и тогда не возьмете лишнего, или товар известных компаний, если можно скупиться у менее известного, но такого же качества и на 20-30% дешевле.
  9. Экономьте на автомобиле.
  10. Не покупайте ненужных вам вещей! А тем более, - в кредит.

     Не допускайте таких ошибок! Стоит несколько лет поработать и инвестировать деньги в бизнес, или что-то другое, потом оно даст стабильные доходы.

     Сокращая издержки, - НЕ ЗАБЫВАЙТЕ увеличивать свои доходы!

 

                                                                          Даже самый длинный путь,

                                                                          начинается с первого шага.

                                                                            Древняя китайская мудрость.

 

СЕМЬ МИЛЛИАРДОВ ЛЮДЕЙ,

1226 миллиардеров

 

     Журнал «Форбс» опубликовал в 2012 году перечень имен 1226 долларовых миллиардеров планеты за 2011 год. К тому времени человечество достигло отметки 7 миллиардов населения. Из приведенной выше цифры, количество миллиардеров в странах, выглядит так: США-425; Россия-96; Китай-95, долларовых миллиардеров, совокупное состояние которых $ 4,6 триллиона. Возглавлял список всеже мексиканский - Карлос Слим Элу, $ 69 миллиардов.

     Ежегодная статистика американского клуба миллионеров показывает, что 80% из них - это те, что сами сделали свой первый миллион и не носят дорогие часы, не ездят в лимузинах. Если и имеют такое - то приобрели где-то с огромной скидкой у ​​тех, которые не смогли удержать свой бизнес. Обычно и в клубе они заказывают только пиво и сосиски, в отличие от тех, которые унаследовали большие состояния и тратят их на изысканные вина, деликатесы.

     Третья волна миллионеров, которые унаследовали в предыдущих наследников - еще меньше и подчиняется «Правилу 10:90», которое характерно для всего бизнеса. Например: из 100 созданных всякого рода предприятий, в течение 5 лет, обанкротится 90 и т.д. На Земном шаре 10% людей владеет 90% денег. На остальных 90% населения приходится лишь 10%. Плакал новый губернатор Михаил Евдокимов (до этого был артистом юмористом), когда увидел - сколько забирает себе Москва с их региона. Хотя раньше с энтузиазмом декламировал: «Москва! Как много в этом звуке!...» Сказали как-то по телевидению, что в Москве крутится 80% всех денег России.

     Как написала мне одна мудрая женщина на все, о чём я писал в Интернете, пытаясь «открыть глаза» украинцам: «Кто читает книги и умеет рассуждать - тому давно известны Ваши «открытия». Мало таких и... большинство молчит.

     После большевистского переворота 1917 года, ленинская шайка, в первую очередь издала закон о запрете изучения языка Священного Писания и послала карательные отряды «Красной гвардии», чтобы уничтожали школы, в которых то изучали. Причина проста - трудно обмануть человека и довести ее до состояния молчаливого скота, если он знает, что в языке Моисея MS подать, KWa собирать MS-KW. Столица государства, всего лишь, - мытарь, которого народ не уважает даже в Библии.

     Кремлевский хищник медведь ест все и всех, как только оно попадает в его когти, в отличие от других видов, которые специализируются только на плоти. Даже поговорка есть: «Закон - тайга, медведь, - хозяин». У других народов слышим это, как «Закон джунглей» и очень часто этот закон - не константа, а переменная величина и меняется в зависимости от количества долларов, которыми владеешь. Даже сама сила уступает силе доллара...

     Но сильнейшим в мире, остаются ЗНАНИЯ, потому что, когда знаешь - как... Кто вам мешает сделать так? Не забывайте аксиому Коула: «Общая сумма интеллекта на планете остается постоянной; население, однако, продолжает расти». Не заносите себя в список российской национальной гордости, её Первой Беды… Размышляйте. Голова не только для того, чтобы нею кушать.

     Вспомнилось, как израильский бизнесмен Шломо Борохов рассказывал об одном успешном банкире, который до 40 лет занимался чем угодно: разводил пчел, лечил животных, сажал овощи и продавал их на базаре, но вдруг его заинтересовала деятельность банков. Единственное, чем он объясняет свой успех: «Я понял - как это действует»! Хотя до этого не был он знатоком финансовых операций и специфическая терминология была для него как иностранный язык.

     Нечто подобное характерно для начала роста финансовой мощи, видим на примере отца К. С. Элу, который приехал в 1900 году из Ливана в Мексику и стал риелтором, покупая и продавая недвижимость.

     После революции 1920 году его состояние выросло на порядки, так как  дешево скупил недвижимость в лучших районах и открыл там универсам. Своих 6 детей он постоянно учил финансовой дисциплине, выдавая «карманные деньги» и заставлял записывать расходы, которые потом вместе обсуждали, обучая таким образом основам ведения бизнеса и тренировке памяти, умению делать расчеты только в уме. Этому не поздно учиться в любом возрасте. Оно даже полезно для здоровья, о чем мне рассказывал один полковник спецслужб. Он лечил жену после инсульта учебником иврита, дважды в день заставлял изучать отрывок текста. Прогресс не заставил ждать. Мексиканскую семью такое привело к появлению богатого мужа в 2011 году.  Эдельстайн советовал: «Не беспокойтесь насчет того, что думают про вас другие. Они слишком заняты, беспокоясь насчет того, что думаете про них вы».

     Недвижимость есть везде и не стоит отчаиваться, что у вас не так ею торгуют, как в других странах. Учитесь! Продавая свою трехкомнатную квартиру, и покупая на вырученные деньги 3 двухкомнатных, я был свидетелем такой сделки, когда одна женщина риэлтор нашла для своей семьи (которая до этого ютилась в одной комнате общежития), очень дешевую трехкомнатную квартиру, не обращая внимания на то, что начальник не одобрял её действий.

     Не бойтесь того, что с Вас кто-то будет смеяться, когда купите хижину за $1, а продадите за $2. Вы ведь получили вдвое больше! В будущем Вы даже не обратите внимания на того пересмешника, который будет что-то лепетать, узнав, что Вы купили недвижимость за один миллион, а продали за два. Видел недавно, как банк в Детройте выставил на продажу дом за цену всего в $4, хотя раньше он стоил $40000, или $400000...

 

ЖИДКАЯ-ВАЛЮТА, или 3-62

 

     Во времена «перестройки в СССР», когда царствовал М. С. Горбачев, я работал ведущим специалистом в областном управлении агропромышленного комплекса, помогая хозяйствам сотрудничать с железной дорогой. Председатель учреждения Павел Лазаренко собрал всех в зал и объявил, что половину дармоедов уволит... Состояние, ожидания неизбежного, растянулось на два года. Поэтому подумал, заняться тем, что входило в мои обязанности на предыдущем месте работы, в министерстве черной металлургии и иметь с этого материальную выгоду, только для себя. Двигателем идеи были и размышления и советы одного адвоката, который все время посещал нас в поисках поживы. Толковый мужчина.

     Мы, зараженные вирусом «совка», всё время напоминали ему о «моральном кодексе комуниста» (даже бюрократа), а он, ощущая грядущие перемены в обществе, ссылался на Золотой принцип: «Ничего бы вообще никогда не предпринималось, если требовалось бы опровергнуть всевозможные возражения».

     И тут я вспомнил то, чем когда-то мы занимались в металлургической отрясли и можно было бы назвать производственной мастурбацией, ведь мероприятия, которые мы советовали предприятиям министерства, - лишь на бумаге выглядели эффективно. На самом же деле взыскания в виде процентов от платы за перевозку грузов, за несвоевременную доставку, которые мы применяли к железной дороге, шли в «Фонд мира» (т.е. в Москву, на Лубянку, для борьбы с капитализмом, империализмом...  Торговлю оружием.), а не на текущий счет предприятия.

     Разработал я форму соглашения (моя работа в «Минчермете» имела сходство с юридической практикой) для фриланса (англ. свободный копьеносец), хотя тогда и не знал, что оно так называется и обратился к главному бухгалтеру табачной фабрики с предложением предоставления им услуг. Смущался при переговорах, как перед первым поцелуем в юности. Но пришла на ум интересная мысль, закон Сида: «Невозможно выиграть все матчи, если не выиграть первого». Были некоторые сомнения, относительно нравственности (ведь был коммунистом) да и, законности поступка...

     Соглашение (если запрещено, но очень хочется...) заключили, предусмотрев мне 10% награды от суммы взыскания за несоблюдение железной дорогой срока перевозки груза, которая поступит на счет фабрики благодаря моим усилиям. Бюрократический оборот претензии, в соответствии с требованиями нормативных документов наконец-то завершился и я пошел в бухгалтерию, выписать ордер на получение награды за свой тяжкий труд. Весело было всей бухгалтерии, так как заработал я у них: 3 рубля, 62 копейки (три рубля шестьдесят две копейки). На то время это была стоимость популярного в СССР продукта, - бутылки водки! Ее называли «жидкая-валюта». Именно этот способ заработка денег и спас мою семью от неизбежной нищеты, наступившей после распада Советской империи. В то время, когда народ прозябал в нищете (и мы в течение года давились макаронами), я смог подарить любимой жене на серебряную свадьбу, круиз по Средиземному морю с посещением Греции, Кипра, Египта, Израиля и Турции.

     Эта книга также была задумана ради получения, в будущем, прибыли благодаря которой можно было бы напечатать... мой гениальный, непревзойденный шедевр современности, толковый словарь «Мать словесности». Почему так восхваляю себя? Так, реклама же...

     «Говорите о себе только хорошее, лучшее! Плохое враги скажут...» - еврейская народная мудрость. Дело в том, что со времени выхода первого издания (объем 344 страницы), на которое я смог наскрести 5000 денег, собрал материала на 1200 страниц. Поговорив с редактором издательства услышал, что теперь надо 100 000. Привлекать к этому процессу пенсию, - нереально. Столько не проживу... Так вызрел замысел выложить в Интернете свой труд и получать из того роялти, но эта книга только писалась и, когда созреет, - неизвестно. Выход увидел в готовой статье о специфике изучения Ближневосточных языков. По моему мнению, такое заинтересует многих, люди будут читать, а мне за написанное какая-то копейка поступит. Особенно, если еще и написать на нескольких языках. Сейчас это не трудно, есть электронный переводчик. Затем лишь отредактировать надо.

 

ПЕРВАЯ ПРЕГРАДА. КЛАССИЧЕСКАЯ.

 

     Деньги ... Каждый может о них много рассказать. Правда украинцы заведут песню, о ловкачах, которые пришли к власти и не дают возможности стать состоятельным простому человеку. Но посмотрите на историю, - предки замечательных царей были обычными бандитами. Мы забываем, что слово «банда» и «партия», - одно и тоже. Группа. Одиночке весьма тяжко в этом мире. Слово «работа» имеет корень со времен Вавилона, а то и - Шумера и означало RB, RV много. Приумножения? Даже «раб» - это приумножения рабочих рук. Рокфеллер это понял и советовал не ждать хороших правителей и законов, а жить (и хорошо жить!), при существующих вместе с вами, в настоящем.

     ПЕРВЫЙ из трех способов обогащения который приходит человеку на ум, что для увеличения своего состояния - надо украсть. Удивительно, но - это нормальное состояние вещей в природе. Обратимся опять к языку, которым Моисей писал Пятикнижие, там есть корень слова RB, RV много, многочисленный, почтенный, сильный (гласных букв в той азбуке не было) и это мы можем наблюдать в природе, когда сильнее отбирает у другого - то, что нужно ему в тот момент.

     Так случилось и с моим внуком, которому было 2 года, когда он выхватил вкусный кусочек из моей тарелки. Русское слово «вор» производное от инфинитива la-VoR, отобрать, отнять. Впоследствии люди договорились, что должно быть определение «собственность» и слово найдем в глубокой древности, в том же Вавилоне, откуда пришло слово LSN язык, а «B», или «V» означало - «в нем, в том, на ... ». На языке, то есть, - сказанное, озвученное: V-LSN (по-украински приватное, - «власне»). Обозначено. Сначала оно было обычным рычанием, или угрожающей позой, а то и приятным пением птицы.

     ВТОРОЙ способ радикальный, - убивали конкурента и завладевали всем, что после него осталось.

     ТРЕТИЙ способ поражает своей простотой достижения успеха, потому что большое обогащение приносила религия, вера в то, что кому-то одному нужно уступить большую часть того, чем ты мог обладать. Тебе достаточно и толики.

     Один мудрец сказал, что в вопросах религии очень легко ввести человечество в заблуждение и очень трудно вывести из него. Поэтому таким способом, не утруждая себя физически, запросто можете обеспечить себе (и потомкам) безбедную жизнь. Убедите, хотябы десяток людей, что лучше всего молитва до Всевышнего доходит тогда, когда все прихожане моляться в валенках… А всё остальное в жизни – суета от которой надо избавиться. Всё продать, а деньги отдать на строительство молитвенного дома, - одного в деревне Кукуево, а другого… Можно и на Гаваях, чтобы ваш пастырь мог временами наведываться туда и нес слово истины тамошним туземцам. 

     Не обязательно отдавать большую часть. Рассмотрим пример: если 50 миллионов населения страны будет отдавать ежедневно кому-то одному мелкую монету, которая является 1% от денежной единицы того государства - это будет 500 000 наименьших банкнот. Вы не обращали внимание на количество мелких монет, лежащих на земле, которые никто не поднимает? Поэтому стоит подумать над эффективностью заверения в том, что миллиардер Билл Гейтс не поднимет и не положит в карман банкноту $100, если она лежит где-то на дороге, потому что за время подъема получит от своего бизнеса намного больше прибыли.

     С чего начинать? Видимо с того, что нужно определить количество денег, которые нужны вам для «нормальной» жизни? В кавычки взял слово, ибо норма - у каждого своя, не константа. Для начала запишите на листе бумаги самое необходимое в данный момент:

  1. вылечить зубы и поставить протезы ---- $ XXX, XX
  2. купить новый компьютер ---- $ XXX, XX
  3. ---- $ XXX, XX
  4. ---- $ XXX, XX;

:

  1. --- $ XXX, XX;

:

  1. - $ XXX, XX.

     Не пугайтесь той суммы, что увидели в итоге. Главное в том, вы теперь будете знать - что вам надо, к чему стремиться. Через десять лет она покажется вам мизерной, если поверите в себя и станете на тропу миллиардера начинающего.

     Здесь, кстати, стоит вспомнить, что (Не бойтесь!), это слова из Библии, Псалом 91. Стоит его изучить и ежедневно вспоминать. Перед началом любого дела, обязательно поднесите хвалу Всевышнему. Просите у него помощи, но не самих денег, а способствовать успеху в деле. Это слова бывшего коммуниста, который «выбросил на помойку» свои атеистические убеждения. Бог дал человеку Рай, а деньги - это выдумка Сатаны, который убеждает в том, что благодаря большой сумме, можно все обустроить и на Земле.

     В конце XX века в Украине было очень много миллиардеров. В декларации о своих доходах за 1996 я указал сумму 2400000000 (два миллиарда четыреста миллионов) карбованцев, а на экране телевизора в это время показывали разрушенный банк в Чечне. Банкноты Советского Союза номиналом 50 и 100, как прелые листья носило ветром. Никто не обращал внимания. Если бы это произошло несколько лет назад - то очумелые прохожие бешено собирали бы их. После того, как возник Интернет - деньги перешли в виртуальное пространство и мы лишь на мониторах видим их количество.

     Вспомнил рассказ о миллиардере Леви Ливаеве, который «делал деньги» со всего, что видели его глаза и слышали уши. Такоого высокого профессионализма можно достичь каждому, нужно только начать. Начинать надо с уважения к деньгам, учиться умению общаться на их языке и соблюдать законы обращения (копейка приобретенная сегодня - это больше чем такая же копейка, но добытая завтра), не пренебрегая юридическим. Как-то пришел ко мне на работе парень, инвалид слуха и начал мечтательно и громко рассказывать о том, что неплохо бы устроиться: «Вон в том офисе! Там та-акие зарпла-аты!», показал он в сторону управления немалого магазина по продаже строительных материалов. На что я откликнулся вопросом: «Что мешает тебе так поступить»? Он только безнадежно махнул рукой. Посмотрел на него юного, вспомнил свой возраст и... «Сколько же возможностей потеряно в жизни ...». Говорю ему: «А давай станем богатейшими»! На что он сказал: «Имеешь стартовый капитал»?

     Я задумался о том, что деньги, - таки условность, бумага, поэтому можно попробовать начать с нуля и сделать деньги... лишь силой мысли. Чем и поделился с юношей, пообещав, что завтра принесу некоторую литературу о том, как делать деньги. Принес, полистали, обсудили и решили подумать над идеей, которая принесет нам прибыль. Парень с недоверием посмотрел на меня, сторожа на воротах и ​​ушел. Хотя… Если бы он согласился со мной – то это соответсвовало бы Закону президента Линдона Джонсона:  «Если два человека соглашаются во всем, можете быть уверены, что реально думает только один из них».

     Но события развивались по принципу Гриззарда для ездовых собак: «Только головная собака замечает изменение маршрута». Тем вожаком стал я сам, и...  После недолгих раздумий, написал на листе бумаги:

«1. Вся информация, не касающаяся магазина - моя интеллектуальная собственность. Стоимость справки - 2 гривны. Торг уместен!

  1. Замечания, вроде: «А не много ли тебе будет?», «А не ...»?... – будут расценены как нанесение морального ущерба. Компенсация - 10 гривен». Торг недопустим! ». Прилепил то на окошке, через которое ко мне обращались.

     Рабочие ходили мимо и хохотали. Один водитель даже спросил: «А если я пошлю тебя, - подальше»? На что я ткнул пальцем во второй пункт и сказал: «За Ваши деньги – пожалуйста! Только так: - подходите, платите 10 гривен и посылаете. Я вежливо отвечаю: «Взаимно»! И расходимся. Думаю, что поступить так 5 раз на день, - Вас не обременит». Тот почесал репу... Все же 50 гривен... И молча ушел.

     А тут и первый клиент! Спрашивает что-то, а я молча показываю пальцем на объявление... Тот сует руку в карман, достает что-то кожаное, на цепочке... У меня сердце забилось, как на первом свидании... «Вот он! Момент истины! Зачатие нового миллиардера»! Мужчина же раскрывает словно книгу кошелек и... то оказалось удостоверением:

- «Я налоговый инспектор, ищу фирму «X». Кстати, лицензия на деятельность есть? Интеллектуальная собственность зарегистрирована»? Челюсть я самостоятельно подтянул к верхним зубам, но не утратил силы духа:

- «Господин! Будете много говорить - то эту фирму придерся искать Вам год и три дня! Но, как человеку на службе, покажу бесплатно...» Коррупция выглядит и так...

     Примерно через час увидел, как инспектор выходит со двора, где в каждом сарае или подвале, была: «Интернейшл компани...», «Ворлд -Траст...», или« Бэнк оф...», спросил его:

- «Нашел»?

- «Опоздал...» - ответил он. 

     Посочувствовал ему. На следующий день заглядывает в окошко «квадратура» (вечером лучше не встречаться, потому что ни одна знахарка переполох не выльет...) и спрашивает:

- «А где тут золотые изделия клеймят»? В бизнесе слабакам не место - поэтому, я снова ткнул в бумажку, тот прочитал, махнул рукой и ушел, на что я вдогонку:

- «Краденое золото продаешь, а стражу две гривны пожалел за информацию!» Он повернулся:

- «Следователь я. На экспертизу вещественные доказательства несу»!

     Ну, думаю и бизнес выбрал себе, - не соскучишься, а партнер по бизнесу рядом сидит и хохочет...

     Я не переживали из-за мнения окружающих, ибо издавна знал, что - это первое препятствие на пути к первому миллиарду. Давно уже пересилил себя и воспринимал философски отношение к тебе в таких случаях, словно к дураку,. Когда начинаешь что-то новое, неизвестное другим - то слышишь: «Что ты дурак делаешь? Так никто больше не делает! Это ненормально»! К тому времени я уже завершил процесс по приобретению недвижимости. Ведь женившись, начинали мы семейную жизнь в двух комнатах, но с отдельным входом и отоплением углем, да «удобствами во дворе», как во фронтовых окопах.

     Обмен квартиры, с отвратительного района города (в Советском Союзе нельзя было продавать жилье, а только менять), каждый раз давал какие-то улучшения. Наконец мы (спустя 16 лет) переехали в 3-комнатную в элитном районе, а тут и дочери достигли студенческого возраста, государство изменилась и можно было продавать жилье, которое стало недвижимым имуществом. Чем я и занялся, приобретя взамен - три двухкомнатные квартиры. Пусть не лучшее место, но и не худшее, зато - каждому свое, приватизированное жилье. Те, что когда-то смеялись, теперь скрежетали зубами и добавляли всевозможные эпитеты типа: «Дуракам везет...». Просто они не читали меткую мысль Ханлона: «Никогда не приписывайте злому умыслу того, что вполне объясняется глупостью».

     Наступил момент истины и в новом деле. Суббота. Выходной, но магазин работал, и нужно было кому-то быть на воротах двора, чтобы грузовики ездили. Правда было их мало, но согласился выйти поработать, так как  дополнительный заработок пенсионеру не помешает. Вижу, идет бизнесмен, хороший знакомый и друг нашего начальника гаража:

  • «Где Владимир?»
  • ...Молча тычу пальцем в листок бумаги.
  • «Почему я должен платить, ведь...»
  • «В рабочий день, - моя обязанность тебя проинформировать. Но сегодня выходной и вы встречаетесь в каких-то своих делах... Поэтому информация платная» - сказал я мило улыбаясь.  

     Тот махнул рукой и пошел в гараж. Останавливать его «Оказанной мне властью!» - я не стал. Часа через два, смотрю, - возвращается.

- «Надо же! Я же потратил 20 гривен, угощая ребят чаем и кофе за это время»!

 - «Тото же! Да еще и подбил меня на нарушение должностной инструкции, чем нанес моральный ущерб и меня теперь мучают угрызнения совести. Поэтому... нужна компенсация» - добавил я.

     Мой визави полез в карман и вытащил... три монеты по 5 копеек.

- «Больше нет...»

     Но я не растерялся, а сказал, чтобы он положил их на стол и... дал ему конфету, поздравив с тем, что он стал свидетелем рождения нового миллиардера и... его «Крестным отцом». Лакомства посоветовал съесть, но обертку сохранить, чтобы внуки продали потом на аукционе «Сотбис», если будут страдать от голода.

     Мелькнула тут же мысль написать об этом книгу, заголовок долго искать не пришлось: «Три пятака, или - мой первый миллиард». Правда оно напоминало Буратино-Пиноккио с его «Полем чудес», но – ведь не красавцами же мы рождаемся... Да и фантики от конфет советую аукциону «Сотбис» принимать, только с моим автографом.

     Почти все, кто был в курсе происходящего, решили, что: «У деда под старость совсем «съехала крыша», пока впоследствии не увидели на столе, свернутые рулоном купюры номиналом 5, 10, на сумму около 100 евро... Рядом стояла зажигалка «Zippo» и сигареты «Marlboro», вместо пружних, дешевых «Прима». Такая вот, «крутизна»...

     Бесился от вида той «крутизны» старший сторож (ростом – метр, с кепкой в ​​прыжке), все время напыщенно-серьезно-озабоченный проблемой сохранности имущества хозяина от хищений. По его мнению, - все вокруг только и мечтали, как бы и, что стырить. Поэтому сделал замечание относительно того, что деньги, да еще и валюта, стоят у меня все время на столе: «Сопрут»! На что я, притворно-возмущенно заявил, что такими подозрениями, он оскорбляет меня, высококвалифицированного сторожа, сводя на нет саму идею существования охраны на «территории коммерческой тайны»... Такое заявление бывшего коммуняки с 12-летним партийным стажем, загнало его в тупик и он ушел, больше не затрагивая эту тему. Конечно же, добрые люди, донесли и до ушей хозяина ситуацию, которая сложилась на задних воротах (для грузовиков) и даже мой каламбур, что я, не что-либо, а «Морда-лица фирмы в ее заднем проходе», но команды: «Гнать взашей!» - не поступало. Настоящие бизнесмены понимают друг-друга с полуслова.

     Приближенные к боссу люди говорили, что тот обладает феноменальной памятью и способен выполнять расчеты, не пользуясь ничем, кроме собственного мозга.

     Не заставили ждать и поступления за информацию на вопрос: «- А где...»? Дело в том, что в одном из дворов торговали цветами (дорогими!), а на указатель, или рекламу, - тратить поскупились. Вот народ и шел ко мне. Какая-то бабуля, обратившись услышала: «Такой красивой женщине - все расскажу, но после ознакомления с этим объявлением»! Бабушка растроганая вниманием и комплиментом, даже не торговалась. Заплатила. Так я ее и до входа в тот двор провел. Процесс пошел...

     Как и во всяком бизнесе, здесь тоже срабатывало «Правило 10:90», то-есть  из десяти, обратившихся, - прибыль имел только с ОДНОГО. Потому-что большинство народа воспринимало меня, как старика из сказки «Коза-дереза», который «стоит на воротах в красных сапогах» и каждой, проходящей мимо, козе морочит голову. Видать так решили и две молодухи, которые подъехали на шикарном джипе в поисках цветовода. Мое предложение было встречено презрительным взглядом (они не поняли, что перед ними бизнесмен, а не бомж-вымогатель) и направились искать сами. Я посмотрел на часы, отметив время начала поиска, затем зафиксировал момент завершения процесса, - 45 минут.

     Весь окружающий трудящийся люд (шоферы, кладовщики, уборщицы...) молча посылал их ко мне, потому что понимали игру и радовались этому. Когда те, набродившись сорняками, набрались репейника и блох, но всеже нашли - то прошли мимо молча, даже не глядя в мою сторону. Мне их не жаль и они видимо все-таки поняли, что потерянные 45 минут, стоят больше 2-х гривен.

     Случались и стычки с элементами быстротекущей огневой атаки. Подошел как-то ко мне надменный бригадир сантехников городского водопровода, чтобы спросить - где тут здание № 91-К. Ответил, что не знаю, ибо не здешний да и - за подобную информацию беру деньги. Показал на бумажку прилепленную к стеклу. Человек, тоном «плохого парня» из голливудского мусора сказал, что может сюда прислать добрых людей с автоматами Калашникова (АК-47) и тогда я вынужден буду рассказать все, чтобы не разнесли мою будку. В ответ же он услышал от меня, что я сейчас нажму «тревожную кнопку» (на самом деле это была кнопка для открывания ворот) и сюда мгновенно прибежит наша «группа быстрого реагирования», забьет его в наручники, бросит в темный сырой подвал и подвергнет пыткам до тех пор, пока не признается в том, что это он застрелил недавно криминального авторитета «Боцмана». Такой «крутизны» мой визави не ожидал, поэтому ушел.

     Может кто-то и с осуждением отнесется к моим поступкам, но то будет примером незнания и нежелания понять работу сторожа. Ведь и относятся к нему, как (да нет, хуже, чем), к собаке. Когда-то работал я и главным инженером на заводе и некоторое время был заместителем директора института, имел кабинеты, согласно должности.

     Здесь же, даже хорошее сооружение для сторожа не производит на людей впечатления, в отличие от кабинета с табличкой, названием должности на дверях. Покупатели, те вообще руководствуются правилом «Я сюда СВОИ ДЕНЬГИ принес! Поэтому вы...» И слышишь какое-нибудь напыщенное выражение из фильма, что показывают по телевидению для тех, кого интеллект не покалечил, а обошел десятой дорогой. Мне что, целовать его за то, что он мешок мела купить? Тем более - здесь служебный проход! Вам, уважаемый покупателю, надо заходить с лицевой стороны, а не бродить по двору между техникой, которая может и травмировать. Я же, в какой-то мере и буду виноват перед своей совестью, что пропустил туда вас.

     Беда не заставила долго ждать, выпустив однажды грузовик, я нажал кнопку, чтобы закрыть ворота, но случилось такое, что возможно только в нашей действительности. Две бабы на легковушке решили проскочить. Ворота заскрежетали и зажали авто. Поднялся крик, ворота заклинило и та, которая была за рулем начала куда-то звонить. Я спросил: «Почему вы сюда ехали, если видели, что ворота закрываются?» Те ответили, что им нужно купить цветы, а сейчас приедет ее муж, воевавший в Афганистане - и всем здесь придется туго. На мое замечание, что на железнодорожных переездах люди не едут, когда закрывают шлагбаум и, что здесь магазин строительных материалов, а не продажа цветов, она истерически прокричала, что ей лучше знать - чем здесь торгуют, и ремонт легковушки будет за мой счет.

     Мой начальник, которого перед этим я видел неподалеку куда-то быстренько исчез, а хозяин магазина увидел из окна, что там какая-то неприятность и послал своего охранника разобраться. Подъехал муж той дамы и начал кричать: «Всех порву»! Я, на всякий случай запер дверь и молча сидел в своем офисе (будка сторожа), но слышал через форточку, как Василий (тоже служил в Афганистане) сказал: «Не всех убили в Афгане, многих и в голову ранили».

      Когда «герой» успокоился, охранник шефа постучал в моё окошко, чтобы открыл. Зашли вдвоем. Поговорили, я рассказал, как все произошло. Затем вышел и отодвинул ворота железным ломом, все время наблюдая, чтобы возбужденные героини не набросились на меня и не поцарапали. Разошлись все, разъехались.

     На следующий день пришел мой начальник и рассказал, как договорились с воином от том, что наша фирма оплатит ремонт... Я ему сказал, что он герой лишь сторожей «нагибать» и воровать у них зарплату, а когда надо было защитить и отстоять правоту, сам «упал на передние ноги», неизвестно перед кем. Отдавать свои деньги я отказался потому что это была частная территория и, когда перед тобой не открываются, а закрываются ворота - то незачем туда нагло лезть. Сумма там была небольшая, поэтому он взял с зарплаты каждого сторожа понемногу.

     Были и веселые ситуации. Подъехал к воротам «Мерседес-600» и долго стоял в ожидании, что откроют ворота. Я посмотрел, что - это не нашего хозяина машина, да и грузовиков не было, сижу молча. Открылась дверь, вышел почтенный мужчина, спокойно так поинтересовался, почему не открываю, а я показал на свое объявление. Он пробормотал: «Мне машину надо помыть...» и полез в карман. Вытащил горсть денег, купюры номиналом по 50 (все-таки не шофер, а собственная машина была), я взял одну, вернул 48 и поинтересовался телефоном в гараже, - кому там обещали помыть машину. Они сказали:

  • «Еще чего!?» И мужчина смутившись, сказал:
  • «А разве здесь не мойка»? Тогда я вывел его на крыльцо, показал на

вывеску с названием магазина, а затем (я видел откуда он приехал) направил руку в ту сторону и столбов, метрах в 40, на которых висели аж два щита, с надписями большими буквами: «Мойка авто» и стрелки-указатели. Спросил его:

- «Вам какую, - ту что слева, или ту, что справа»?

     Вскоре и небольшой грузовик подъехал с киоском в кузове, водитель поинтересовался:

  • «Где здесь «Union Bank»? Я же указал на листок бумаги. Прочитав

написанное на бумажке, водитель спросил:

  • «А за гривню скажешь»?

Я согласился и, получив плату, развернул его в ту сторону, откуда он приехал, и показал на огромные буквы «Union Bank». Парень рассмеялся и, развернувшись поехал, показывая жестом, что ему очень понравилась затея.

     Снова, стою на крыльце, дышу свежим воздухом, вдруг вижу, чьи-то ноги торчат из нашего мусорного бачка. Затем показалось счастливое лицо уборщицы мусора со двора цветоводов. Уложила она в сумку макулатуру и мимо меня идет.

- «Стой!» - говорю.

- «Что случилось?» - поинтересовалась.

- «Вы, пани, имеете лицензию на эксклюзивную разработку недр нашего мусорника?» - Спрашиваю. Та ошалело смотрит, не понимая, - какой камасутры от нее хотят.

- «Вообще-то, лицензия стоит 20 гривен, но Вам, светлейшая леди, наша фирма скидку даст, ради субботы, до 3-х гривен» - продолжаю. Женщина поняла, что надо... давать и:

- «А если за 1 гривну, договоримся»? - поставила она точку в деловой беседе, получив согласие да еще и «крышу» в лице сторожа (по-ненашему «секьюрити»), который обещал гонять бомжей, не имеющих лицензий, а туда же... Госпожа посетовала, что сейчас денег нет, а вот когда сдаст макулатуру тогда и рассчитается.

     Деловые партнеры должны быть честными и верить слову другого честного человека, и я согласился. Вскоре получил гривню актива, прибавив к своим оборотных средств.

     Как видите - уже есть выражения, которые используются в общении финансистов. Этому тоже надо учиться, как только направили все свои мысли в направлении достижения бизнес-высот, первого миллиарда. Если же имеете намерение выходить на международный уровень – то, знание английского языка, обязательно.

     Был еще случай, когда кладовщик проходил мимо и потерял авторучку. Единственное, к чему я приложил физические усилия - то поднял ее с асфальта и положил на подоконник. Вскоре тот вернулся и решил позвонить с моего телефона. Надо было что-то записать, а ручки в кармане уже не было. Увидел на подоконнике, повертел в руке и сказал, что она напоминает ему ту, что у него была. Вернул находку ему, но взял с него 50 копеек за хранение. Убедил кладовщика согласиться, потому что там все время ездят авто и они бы раздавили ее.

      Затем зашел его помощник и попросил посмотреть в газете гороскоп. Тоже убедил, что такая услуга у меня платная и он заплатил монетой 25 копеек. Правда газета оказалась очень старой, но... Услуга же предоставлена? Предварительной договоренности о предоставлении гороскопа на какой-то определенный период, - не было. Казалось бы - ерунда, но это приучает четко выражать свои мысли и понимать - что тебе надо, какой цели хочешь достичь.

     Однажды взял 50 копеек за поучения с водителя авто, который зашел погреться и начал считать свои деньги. Посоветовал ему складывать деньги в кошельке аккуратно, - выравнивать и складывать - портрет за портретом, ибо неуважительное отношение к ним, не способствует и увеличению количества. Еще продал листок бумаги на котором была «мантра на деньги». Сам придумал: «Эй вы, деньги, мои деньжатушки! Торопитесь ко мне поскорее! Я забочусь о вас постоянно, жду, люблю и так нежно и лелею»! Посоветовал читать перед сном. Продал ее еще нескольким работникам, предварительно напечатав на принтере и, украсив красивой рамочкой.

     Иногда видел из окна, как мимо проходила процессия бродяг-бездомных «Вдовствующая Королева» тощая как щепка (на закуску же денег никогда не хватало) и одетая во все Чернов. Сопровождали её два рыцаря, «Джентльмены печали». Они сдавали всякий металл и имели какую-то прибыль, благодаря которой покупали алкоголь и выходили в астрал, или нирвану.

     Я с ними не общался, как и советовал мой коллега, из ворот напротив. Особенно после того, как он сам попал в беду из-за чуткого сердца. Увидел однажды, как одинокая женщина, которая посещала трактир «Бабы Шуры», шла от нее осчастливленная самогоном и упала в лужу. Зима, холодно, а она не поднимается. Вот коллега и начал предлагать мне спасти жизнь убогой, пока не стала покойницей - извлечь ее из лужи. Я же посоветовал ему вызвать милицию, или скорую помощь. Махнув рукой, тот подошел и вытащил беднягу, поставил на ноги. Меня дернуло за язык прокомментировать: «Коль уж спас ты девицу - то на ней обязан жениться». Люди добрые! Что тут началось... Она вытаращила глаза и, - давай того чехвостить всяческими словами: «Чтобы Я!, За этот перестарелый, смердящий мусор, замуж пошла»!? У советского человека (хотя и бывшего) - особое достоинство!

     Мне больше по душе была благородная «Галка атаманша». Небольшая, бойкая девушка и тоже имела свиту, но из двух «братков». У нее отобрали паспорт до суда, вот она и занималась мусороведением. Одета была всегда «От кутюр». Чего только на мусор не выбрасывают.

      Припоминаю, как один мой знакомый профессор, отказался носить бейсболку, хотя летом она защищает от жары. Ожидал он сына (банкира, потом поехал в Америку), возле дома и увидел, что в помойке роются бродяги, а на голове у каждого была бейсболка.

     Предложил я «атаманше» на паритетных условиях металл, его обычно оставляли строители, которые все время что-то мастерили во дворе, забывая убрать за собой металлический мусор и люди все время споткались. Галка носила, сдавала и половину стоимости давала мне.

     В отличие от одного мужика, который жил рядом в доме сестры. Тот более 20 лет работал водителем на Крайнем Севере, Колыме. Приехал сюда, хотя родом из России. Купил лучший телевизор и за 4 цены автомобиль, поездил на нем побахвалился, а потом... Ну, как принято в России - затосковал, запил и... Друзья по выпивке украли у него телевизор, накопления кончились, машину продал, деньги пропил... Иногда подходил ко мне с просьбой: « - Дай на 100 граммов водки!». Бывало, что и давал. Глянешь, а у него физиономия не совпадает с той, что имеет в паспорте, а ногтями через подошву галош асфальт срывает, пожалеешь бедолагу...

     В один из «несчастных» для этого соседа дней, предложил отнести металл в пункт приема. С мастером строителей договорился. Смотрю, через несколько минут - они его тянут назад во двор и матерят. Он же хлопает невинными глазами и ссылается на то, что это я ему разрешил. Оказалось, что он, вместо того, чтобы взять, выдолбленный из земли, ржавый швеллер килограммов 20, унёс жестяной чемодан для отбойного молотка, весом - не более 2-х килограммов. Не понял бедняга - о чем я ему рассказывал.

     Думал я, хватит ему дней на 10 для «восстановления здоровья», а он (В одиночку не пьет!) пригласил своих товарищей и всё пропили сразу... Широка душа русская.

     Чтобы развернуть фуру на тесной улице, нужно было заехать в наш двор и  водитель попросил – хотя и не к нам приехал. Обычно, добрые поступки без наказания не проходят. Имел возможность еще раз в этом убедиться. Позволил, а оно - снег, лед, ямы... Застрял. Тут пришлось приложить усилия, пока еще родного начальника черт не принес. Начал сыпать под машину песок и гравий. Водитель нашего погрузчика взялся помогать. Еле вытолкали. Хозяин фуры поблагодарил «жидкой валютой». Я человек непьющий, товарищ тоже отказался.

     На следующее утро зашел в магазин, узнал цену той водки и продал водителям дальнобойщикам, стоявшим в нашем дворе. Деньгами поделился с товарищем, который помогал развернуть фуру. Тем же дальнобойщикам продал и две рождественские голографические открытки по 20 гривен, которыми дочь поздравили на работе. Дома они бы лежали в шкафу, как и другие.

     Однажды зашел бригадир грузчиков посмотреть на журнал регистрации авто, которые пересекали линию ворот. Сослался я на то, что это документ строгой отчетности и послал его к начальнику охраны за разрешением, но искать старшего сторожа никому не хотелось, поэтому было принято решение договориться о купле-продаже секретной информации за 5 копеек.

     Монет собралась полная миска и один из грузчиков решил поменять свои по 1, 2 и 5 копеек на те, что были по 10, 25 и 50. Согласился предоставить ему такую ​​услугу и содрал за то плату. Как и за обмен желтеньких банкнот гривен на новые, желто-голубые. Когда я попросил за 1 желто-голубую, - 1гривню 50 копеек - то мой партнер по бизнесу удивился и спросил: «Почему так дорого»? На что я ему ответил, что он какими-то глупостями занимается, а глупости в нашей жизни обходятся нам очень дорого. Он таким образом хотел собрать сотню. Проще было посетить банк и там обменять на упаковку новеньких сразу. Потом взял с него еще 5 копеек, за то что он спал рядом в удобном кресле. Спальное же место дороже сидячего?

     Выносила однажды уборщица хорошую трехлитровую банку из-под кофе на мусор, я сказал ей, чтобы поставила на подоконнике. Продал одному человеку за 5 гривен.

     Рабочие давно уже описывали круги возле моего стартового капитала. Все что удалось заработать - тратил я на закупку долларов США. Когда ребята пришли с просьбой одолжить для «тушения ихних горящих труб» - то сказал им, что кредитную линию на покупку алкоголя для временного использования, я не открываю. Сам же почувствовал, что трубы у них разгорелись еще сильне, вызвав  перенапряжение одурманенного мозга, ибо никак не могли понять – чавой там дед несет... Пришлось снизойти и объяснить, что занимать деньги под проценты я не могу, ибо такое не одобряет Библия, но могу продать коллекцию из долларов США. Накопились у меня три банкноты: $1, $2 и $5. Вот я и предложил купить за 50 гривен с отсрочкой платежа за коллекцию - до получения ими заработной платы.

     Один из них, самый умный, вспомнил курс (5,3), получив в ответ, что здесь не пункт обмена валюты, а коллекционер, может сдать коллекцию в антикварную лавку, поэтому стоит поторопиться, пока ее не выставили на аукцион с последующим, непредсказуемым ростом цены. Самый смелый из них решительно заявил: «Берем»!

     Кода же принесли плату за коллекцию, то продал им и карты с футболистами, вместо королей и дам. Перекладывал их дома с одной коробки в другую, а выбросить жалко.

    Имел я и хобби - сажал цветы в горшки, лелеял и делился ими с уборщицей магазина, которая ухаживала в офисе за цветами. Она приносила мне другие виды.

     Одна женщина, которая искала цветовода, увидела у меня на подоконнике фуксию, которая красиво расцвела. Выразила желание купить. Я не растерялся и назначил цену 10 гривен - сторговались на 8.

     Розы, у которых истекал срок хранения, цветовод отдавал уборщице, чтобы та вынесла на мусорник. Она их перебирала и продавала неподалеку на конечной остановке городского транспорта. Когда проходила мимо меня - то всегда предлагала поделиться. Я не отказывал а говорил ей, чтобы положила на подоконник. Затем звал наших мужчин и предлагал, купить не дорого и, порадовать сердце любимым женам. Те соглашались и, таки удачно, потому что утром все были довольны благодарностью любимых.

     Пусть там цветы увяли уже через день, но... Один так угодил девушке, которая тут же работала, что и свадьбу назначили, но он проторговался и его уволили. Жаль.

     Позвал как-то в свой офис рабочего, который выносил макулатуру из бухгалтерии и других отделов. Сверху лежала книга «Строительные смеси и растворы» и «Кубик Рубика». Велел ему чтобы книжку и кубик положил на подоконник, а макулатуру в угол на пол. Книгу продал за 1 гривну знакомому строителю, который посетил магазин чтобы купить строительных материалов, а макулатуру предложил уборщице цветовода, при условии, что половину денег полученных в пункте приема - она ​​отдаст мне. На кубик тоже нашелся покупатель - за 5 гривен.

     Матушка хозяина магазина устроила на работу старшей уборщицей свою подругу, соседку. Та сама не убирала, только командовала и «совала свой нос» везде, где её и не просили. Пришлись ей по душе операции со сдачей макулатуры и решила их монополизировать, доказывая таким образом свою предприимчивость и преданность хозяину.

     Накапливали ту макулатуру уборщицы, для которых это были лишние хлопоты, а их босс только машину заказывала и деньги получала. На меня же «Шехерезада», как я ее прозвал, - вообще внимания не обращала (от макулатуры я не имел прибыли), а то и пыталась привлечь к уборке территории, рвать траву, но услышала, что моя обязанность охранять территорию КОММЕРЧЕСКОЙ ТАЙНЫ от посягательств и пресекать попытки несанкционированного проникновения.

      Надоела она мне, потому и убедил рабочих, самим носить макулатуру в пункты сбора небольшими порциями и покупать себе пиво на заработанные деньги. Такой вот, один из приемов рейдерской атаки.

 

ЧЕСТНОСТЬ

 

     Не хитри, ибо найдутся - еще хитрее. Как ни странно, но это правило срабатывает обязательно. Имел возможность убедиться на собственном опыте. Честность способствует росту капитала, обман же приводит к краху и, наиболее ценного капитала, - потери уважения окружающих. Это и я взял себе за правило. Вскоре оно дало результат.

     Вывез водитель погрузчика поддоны за пределы территории, и бросил их. Невдалеке частные дома работников бывшего завода, народа привыкшего в советское время, «тянуть все», что «плохо лежит», - поэтому проблем с утилизацией такого хлама, не было. Закурил и жду. А вот и «первая ласточка». Подъехала машина, из нее вылез человек и протянул руку к поддону.

 - «Пан хотят приобрести древесину?» - Спрашиваю. «Новые они стоят по 25 гривен, но Вам, как первому покупателю скидка, за 10 отдадим» - продолжаю.

 - «А все за десять»? торгуется тот.

 - «Желание клиента, для нас - Закон» - звучит из моих уст. Дядя, вынимает десятку и протягивает мне.

     Поддоны забрали, смотрю - идет водитель загрузчика. Когда-то он имел тоже магазин и, тот успешный бизнес давал работу нескольким продавщицам, но после того, как столкнулся с рэкетом милиционеров и наглостью чинуш из местной администрации, которые приезжали в магазин, тыкали пальцем в какую-то вещь и велели отвезти по указанному адресу, не заплатив ни копейки - то махнул на все рукой и свернул деятельность, ибо с того времени, она начала приносить только убытки. Да еще и криминалитет кружил, как воронье. Позвал его и даю ту десятку говоря: « - Отсюда 5, - твои». В ответ на удивленный взгляд, рассказал, как продал поддоны». Мужчина пожал плечами, а мимика (молчуном он был) дала понять, что хоть и удивлен ловкости сторожа, но - признает правильным поступок и согласен с моим решением, - делиться. Рассказал причину, по которой збавлялись от поддонов (ведь большинство были целыми) - нестандарт, который лишь загромождает двор.

     Беда не приходит одна, говорят, но и начатое дело побуждает к продолжению. Из рекламных объявлений, которые приносили распространители узнал, что кто-то принимает нестандартные поддоны и позвонил туда, надеясь, что следующий мусор продам дороже (ну... хотя бы по 10 гривен за поддон). Но их оценили только в 3 гривны каждый и за следующую партию, мы с грузчиком имели больше 30 гривен на двоих, что имело документальное подтверждение, которое покупатели мне вручили, заверив подписью и печатью. Хотя мне эта бумажка и не нужна была, но вспомнил наставления из Корана, что любое соглашение нужно подтвердить на бумаге, подписями обеих сторон, правда наше трудовое законодательство предусматривало и устную договоренность. По этому поводу был разговор с коллегой на другом производстве.

     Обычно люди уже через год, начинают считать, что им платят мало, там где они работают. Оно, и ползучая инфляция вдохновляет на такие размышления и разговоры с коллегами. Напарник, узнав о моем увлечении юриспруденцией, начал жаловаться на то, что старший сторож все время нас обкрадывает и не дает нам ту заработную плату, что ему выделяет на охранников генеральный директор. Получил он в ответ напоминание о собеседовании при устройстве на это место, и условия, на которые тогда согласился. Несмотря на то, что охранник писал сразу два заявления:

  1. «Прошу принять...» и
  2. «Прошу уволить по собственному желанию ...» (без даты, но с подписью), начальник (бывший мент, наглец и скряга), придерживался договоренности в оплате труда, хотя всегда часть оставлял себе. Никаких ведомостей на получение зарплаты - не существовало, что не спасло его потом, хотя и считал, что на этом посту он для сторожей «царь и бог».

     Отказался я выполнять бесплатно работу, которая не входила в мои служебные обязанности, старший сторож, просто выгнал меня, как собаку, не возместив убытки от безработицы, которые предусматривались законом. Обращение с жалобой к генеральному директору не улучшило мое состояние, ибо - послал меня разобраться, - к моему же начальнику. Круг замкнулся. Но такими действиями они лишь разозлили меня и я устроил им обоим бюрократическую волокиту с проверками в течение 8 месяцев. Моему начальнику пришлось бежать к родственникам в Беларусь и провести там 3 месяца, потому что предприятие все время проверяли прокуратура с налоговой инспекцией и другие организации, имеющие право на проверки. 

     Моего начальника не увольняли, так как я подал исковое заявление на $11000, за неправильное увольнение меня с работы. Надо было кого-то привлечь к ответственности с поседующей выплатой компенсации (11000). Теперь он сидел целыми днями рядом со сторожем и не говорил по телефону, что занимает должность «Заместитель генерального директора по вопросам безопасности», боясь показаться на глаза боссу, который тоже очень сердился за то, что вместо $200 компенсации стражу, потратили кучу денег на подкуп всевозможных чиновников.

      Поэтому, уже тут в магазине, когда однажды пришел молодой участковый инспектор милиции, и попросил меня, как лицо причастное к магазину, что-то подписать - я ответил отказом, ибо на самом деле он не меня видел, а призрак. Нет такого работника в штате магазина! Милиционер несколько смутился (Нарушение Закона!), Но я отговорил его возбуждать это дело так как, из-за него он никогда не станет майором...

      Хоть эта книга и предназначена для тех, кто сам назначает генерального директора, главного бухгалтера, но – с бизнесом всякое может случиться и придется искать себе работу, до лучших времён.

     Прочитал в интернете статью В. Зуева «К черту резюме! К черту собеседования! Короткие переговоры и вы - начальник!» - и вспомнил, что когда я, решил: – «Хватит сторожить, пора искать солидную работу!» - то попросился в юридический отдел фирмы, начальником которой был мой хороший знакомый со времён, когда я был ещё фрилансом и выигрывал ему много дел еще на претензионном этапе, не имея юридического образования.

     Почему руководители соглашались брать человека без соответствующего образования? На этот вопрос и отвечает Зуев, а мне было просто приятно вспомнить, что и сам догадался поступать так же. 

     «Существует проверенный метод избежать общего конкурса и стать ИЗБРАННЫМ. О нем я прочитал еще в 90-х где-то у Харви Маккея, когда еще работал по найму. Я применял на практике этот метод два раза: первый раз спонтанно — до того, как о нем прочитал, второй раз уже осознанно.

Суть метода в том, что вы приходите в организацию не соискателем с резюме, а с деловым предложением. Это может касаться улучшения работы в каком-то конкретном отделе, или это новая услуга, или продукт – все, что может улучшить работу и принести прибыль компании.
     Для этого нужны всего три условия: некоторый опыт работы в таком отделе, наличие самого предложения и небольшая развед – подготовка в новой компании.

     Первый раз я так устроился в рекламное агентство начальником отдела анализа эффективности рекламы. В агентстве такого отдела не было, я его придумал сам и сам же возглавил. Правда, до этого я работал инженером в оборонке, но владел методами обработки статистических данных, которые и применил в рекламе.

     Второй раз я пришел тоже с улицы и без всякой предварительной договоренности в компанию Spectrol производящую моторные масла и всякие автоприсадки. В этот раз я принес образец нового продукта, которого пока не было на рынке. Шеф мне сделал предложение стать руководителем нового направления, я еще поломался пару дней и мы договорились.

      Если вы сделаете подобное предложение на своей работе, то вас вряд ли оценят. Хорошо, если хоть премию дадут, а можете и врагов нажить. А, когда вы приходите таким образом в чужую фирму, то имеете целый ряд преимуществ:

  1. у вас не спрашивают ни образование, ни возраст, ни опыт работы – всю ту фигню, что пишут в резюме;
    2. у вас выгодная позиция при переговорах о зарплате;
         3. вы сами выбираете компанию по вашим критериям – по удаленности от дома, по перспективности и проч.

     Если уж работать по найму, то выбирать по душе и диктовать свои условия. И, если вы действительно профессионал, вы это сделаете

     Со свого опыта, тоже могу привести пример. Собрался как-то на дачу и… что-то мне подсказало, положить в ведро бланки договоров, которые я обычно заключал. На конечной остановке трамвая прошёл метров 200 в сторону дачи и увидел строительное управление. Вошёл, спросил у секретарши: «– Где главный бухгалтер?» Та ответила, что у начальника на совещании и указала на кабинет. Подхожу туда, - дверь открыта настежь и за столом сидять 5 человек. Я вошёл и нагнулся, заглядывая под стол: «- А почему то у вас деньги валяються?» - спросил. Все дружно начали смотреть под стол и спрашивать: «- Где деньги?» Я же положил перед директором договор и сказал: «- Если подпишете договор на сотрудничество со мной – то я покажу! Но, половину найдених, - мне».

     Начальник ответил, что половина – много, но на 40% он согласен. Я в свою очередь назвал 45% процентов и договор подписали. Заработал я там всего один раз, но сумма была приличной. И такая работа доставляла мне  истинное удовольствие.

     Мой партнер принес на работу книгу Роберта Кийосаки «Если хочешь быть богатым и счастливым, - не ходи в школу». Обрадовался за парня, таки поверил в свое счастливое будущее.

    Обычно книги о финансах, были для меня скучны и малопонятны, из-за обилия специфической терминологии, а тут... Прочитал как «Муму» И. Тургенева. И пришел к выводу, что «мума» не что иное, как руководство бизнесмену. Ведь напечатав произведение, господин Иван таким образом:

  1. Запатентовал способ «Как избавиться от щенков путем затопление в пруду».
  2. Читатели, проливая слезы передавали печальную историю друг-другу, создавая имидж писателю и бесплатную рекламу, что привело к увеличению тиража, а соответственно и денег в виде гонорара. Напоследок автор «Мумы» сделал последний и верный шаг:
  3. Покупая недвижимость возле Парижа, в котором провел счастливые дни с непревзойденной красавицей П. Виардо.

     Именно с торговли недвижимостью и советовал начинать мистер Кийосака. Домик  писателя и земельный участок недавно продали за сумму, которая и не снилась господину Тургеневу. Вот такие они, - щенки.

    А вот относительно красавиц, - Кийосаки советовал не торопиться...

 

Весьма ТЯЖКАЯ, ВТОРАЯ ПРЕГРАДА

 

     Женщина - не то же, что мужчина, который остается мальчиком в её глазах, до глубокой старости. Мать она. Как бы мы не пытались понять женщин - никогда этого не сможем. Единственное, как мы должны поступать по отношению к ним - это любить. И не я последний, кто пришел к такому выводу. Есть и мудрее меня. Даже если кто-то считает женщину дурой - то только потому, что она позволяет мужчине так думать, как и упреки, вроде: «- Только матушка святое, а все остальные женщины...»

     Каждая жена, мать твоих детей, - она ​​в семье и президент, и премьерминистр, и парламент. Не будем перечислять другие их качества и способности, потому что не хватит пальцев. Умная женщина всегда хвалит своего мужа, а если чем-то недовольна - то так подведет его к нужному соображения, что тот... просто радостно удивится своей гениальности и мудрости решения проблемы. Такое с нами детства случается. Подметет бывало мальчик веником в комнате, а мамочка обязательно увидит, как и то, что мусор свернул под половичок, но похвалит, по головке погладит добавляя теплых слов и ребенок согласен сделать еще что-то для нее, ибо чувствует, что и его труд здесь нужен и облегчает мамину жизнь. К сожалению со мной та похвала сыграла злую шутку. На следующий день, мама думала, что я где-то побежал гулять, вынесла тот половичок и начала трясти с последующим подметанием, той же комнаты. Тогда пол не мыли, потому что в доме был битый пол. Понял я, что совершил глупость и всю жизнь теперь имею комплекс: «Если тебя похвалили, значит что-то не то сделал...» Это А. Пушкин мог сказать о себе: «Ай да Пушкин, ай да сукин сын!», что я понимал наоборот: «Какая же я цаца!»

     Восхваление самого себя перед другими, считаю неуместным, следуя убеждению, что тот кто много разговаривает, обычно - ничего не делает. Когда надоели восхваления самих себя в той среде где я находился последнее время - то взял и напечатал на принтере визитки с текстом «Юрий Кобзенко. Очень хороший человек. Телефон: 93-42-15». Ну, не какой-то там: мерчендайзер, генеральный директор, менеджер, а просто - «очень хороший человек». Некоторые веселился получив, а были и такие, что воспринимали написанное за истину и никак не могли понять: «А какую выгоду я получу с того хорошего человека»? Один юноша даже привязался: «А зачем здесь № телефона?» Сказал ему, что когда будет в печали - то вспомнит о хорошем человеке и позвонит. - «Зачем?» - Не унимался он. Я ушел.

      Написал книгу «Матерь словесности», хотя отношение к ней уже знал давно. По примеру Я. Гашека, испытывал на людях восприятие материала, еще до того, как она вышла из печати поэтому изменил надпись в визитке на: «Юрий Кобзенко. Гений-обыкновенный». Ну, как ботаники пишут: ромашка-полевая, или зоологи: заяц-беляк... Мама родная! Что творилось в писательском кругу, некоторые, как малые дети начинали убеждать меня, что это он гений, а не я. Что поделаешь, люди искусства и литературы, весьма чувствительны и убеждены, что их мысли изложенные на бумаге, - необходимы человечеству. Я же продолжаю оставаться реалистом, а иногда и проверяю правильность своего мышления.

     Изложил в фейсбуке просьбу помочь напечатать второе издание своего словаря, который считаю очень нужным украинцам и указал № банковского счета. Из нескольких тысяч «моих друзей на фейсбуке», только трое откликнулось и направили по 50 гривен. Правдивей рецензии и не придумаешь. Хотя моя жена давно мне говорила о такой перспективе.

      Если нас иногда и что-то и удивляет в женском (нелогичном?) поведении - то оно лишь от того, что мы забыли - чему нас учили еще в начальных классах, в той же сказке о двух козочек и двух козликах. Сюжет прост, с рисунками.

     Встречаются на мосточке через пропасть:

  1. Две козочки. Одна ложится, вторая переступает и разошлись в нужных направлениях.
  2. Два козлика встретились...

     Решил как-то пошутить на тротуаре с женщиной, потому что давно наблюдаю, если навстречу идет женщина - лучше остановиться и сделать вид, что сигареты достаёшь - тогда она обойдет. Если перейдёшь на другую сторону - она всёравно будет идти прямо на тебя. Вот я и увидел за четыре шага красавицу стал и стою. Она подошла вплотную и начала шататься туда-сюда. С улыбкой сказал: «А я не танцую».

     Все оно описано в Библии, - прилепится она к нему. Два мужчины - это конкуренты. Поэтому и имеем пример козликов в сказке, Каина и Авеля в Библии, или закапывание в песок новорожденных девочек, в доисламский период. То, что родится у сыновей (Али баба и 40...) - твой род, где бы не украли им жену. Девочки же родят воинов иного рода...

 

БАБЫ-СТЕРВЫ

 

     Учился как-то языку идиш возле бункера Гитлера под Винницей, у профессора В. Московица, который ради нас приехал из Иерусалима. Услышал от него, что в других странах люди платят большие деньги, чтобы научиться тому языку и оно способствует успеху при ведении бизнеса в других странах, языка которой вы не знаете. Для кого секрет, что евреи в мировой экономике играют ведущую роль? Мы же там все получали бесплатно, еще и гостинницу предоставили с питанием.

     Привлекала у профессора одна особенность, он был не только доктором арабистики, но и хорошо владел 35 языками. Такое не часто встретишь. Я перед этим изучал арабский да иврит и иногда обращался к нему за толкованием происхождения некоторых слов, ибо склонен был за точку отсчета взять Моисеево Пятикнижие и корни этих слов. Господин профессор не отвергал моего подхода, но, как и все ученые, относился к дилетантов со снисходительной улыбкой, потому что в таких исследователях - еще со времен фараонов недостатка не было, среди различных слоев населения.

     К тому времени я был далеко не мальчиком, который «заглядывает в рот старшим» и помнил правило великих людей: «Когда великий человек, к которому вы питаете глубокое уважение и восхищение, выглядит погруженным в глубокие раздумья, он, вероятнее всего, размышляет об обеде». Все мы человеки, прежде всего. Учёных же, историков исстребил ещё сталинский режим, оставив лиш холуёв, которые усердно писали то, что велела коммунистическая партия.

     Поэтому приступил к самостоятельному анализу слов (а они раскрывали тайны совсем иной истории), чем и занимаюсь до сих пор. Способ простой, ка мычание, - беру наше слово и пишу его буквами иврита, а потом ищу такое в словаре и сравниваю смысл. Так, истиннорусско-великоросское слово «баба» оказалось обычными «воротами», поэтому и вспомнил поговорку: «Откель народ? Да все из тех же ворот»! Папа, поп, - обычные вратари, как и Святой Петр в Раю.

      Для, якобы ненормативной, «стервы» (корень STR) нашлось около 20 значений, - оно и «тайна и оберег», и «удар с пощечиной». По моему мнению исчерпывающая характеристика женщины и объясняет такую ​​черту, как наблюдательность: увидит, что одна пуговица не той формы, один носок черный, и узор на нем квадратный, а второй серая с кружочками, но... на местности - не ориентируется. На то она и оберег, именно домашнего очага.

     Из-за  неумения ориентироваться одна из них стала участницей представления, когда пыталась проехать на такси в полуоткрытые ворота. Должен был вернуться небольшой погрузчик, который уехал в другой склад и ширина проезда была оставлена мной в соответствии с его размерами, но не достаточное для машины. Из такси выскочила одетая в (очень уж), мини-юбку и сапожки выше колен, с очень высокими каблуками-шипами, то ли секретарша, то ли девушка легкомысленного поведения и набросилась на меня, чтобы ее пропустил туда, где она вчера была на корпоративной вечеринке. На мой ответ, что она ошиблась адресом, - начала меня ругать всевозможными плохими словами, убеждая, что у нее с головой все в порядке и она помнит где была вчера. Начала теребить ворота скользя на заснеженном асфальте. Я же решил поиздеваться над ней и сказал, что за попытку испортить ворота, дам команду нашему снайперу и тот откроет огонь без предупреждения и на поражение. Она отреагировала тем, что позвала и водителя для открывания ворот, но электрическое оборудование блокировало ворота и они стояли, как вкопанные. Водитель подошел ко мне и попросил открыть, я объяснил, что они не туда едут и указал на свое объявление с ценой информации. Тот махнул рукой, дескать - пусть пассажирка платит, сел за руль и уехал.

     Не понимает женщина, что есть такая вещь, как «приказ», который выполняют не обсуждая, во многих случаях - мгновенно? Для мужчины, который служил в армии - это норма. Попробуйте тоном сержанта подать женщине команду: «Ложись!» Долго ждать на выполнение, даже если оно - ей необходимо, потому что она воспримет то, как насилие, ограничение внутренней свободы. Не учел и я некоторых особенностей, когда держал на рабочем столе заработанные монеты, а 70 банкнот по $1, скрутил и обернул банкнотой $20, стянул резиновым кольцом и поставил в блюдце с монетами. Хотел произвести впечатление на работников магазина и не учел того, что у жены в то время была депрессия и они с внуком навещала меня, чтобы получить облегчение на душе.

     Трехлетнему внуку достаточно было созерцания техники во дворе и куска черного хлеба натертого чесноком и со слоем сала (от зайца!). Жену же больше интересовала сверток... Ведь она в нашей семье-государстве, была еще и министром финансов. То, что муж «стал на тропу миллиардера» - она ​​одобрила вслух, но мысленно решила пожалуй: «Чем бы дитя не тешилось...» и для нее это было - просто деньги, а не «стартовый капитал», «оборотные средства». Не учел я правила достижения полного успеха в жизни: «Никогда не говорите всего, что знаете», добавив своё, - и не показывайте жене все ваши деньги. 

     Однажды прогремело, но был это не гром среди ясного неба, а кастрюля. Прибежала моя любимая из кухни и тоном командира заявила: «Хватит играть! Бери эти деньги и иди покупай смесители для воды на кухню и в душ»! Такого я не мог стерпеть. Оборотные средства, стартовый капитал для достижения первого миллиарда - потратить на какие-то мелочи? Ну идет лишь кипяток из крана на кухне, ну в распылителе душа течет в разные стороны и только из 5 дырочек... Ну и что? Да мне в армии, хватало кружки воды, чтобы: 1. почистить зубы; 2. побриться; 3. умыться! Надо приспосабливаться и стойко переносить все тяготы! А уж потом!... Кто ж знал, что это «потом» - наипаршивейшее слово России. С ним сранимо, разве-что испанское «маньяна».

      Странные и не разгаданые те создания - женщины. Хотят, чтобы от них исходил запах «Шанель № 5» и гнушаются запахом «Шинели 5 размера», после маршброска на 10 километров. Но приказ «Министра обороны», мне (воинское звание «сержант») - пришлось выполнить: точно и безоговорочно. Хотя душа миллиардера начинающего разрывалась на куски. Что ни говорите, а логика у нее же была «железная», когда сказала, что вскоре те краны могут выйти из строя, в то время как нас не будет дома и, мы зальем соседей. Тогда «стартового капитала» будет недостаточно, чтобы компенсировать нанесенный ущерб. Приказ выполнил, но сказал, что больше не буду заниматься накоплением миллиарда. Раз она не захотела быть женой миллиардера - пусть остается женой сторожа. Страшнее мести - не смог придумать. На что она лишь махнула рукой.

     Смирился и я, руководствуясь девизом профессора Блока: «Простить, но… помнить». Народ в таких случаях говорит: «зарекалась свиня всякую каку подбирать». Поэтому, убрал я со стола рекламу своих растущих доходов и осуществил иную идею, придумал Клуб Успешных Держателей Акций «КУДА». Провозгласил себя «Председателем клуба» и стал привлекать к нему «членов». Впоследствии усовершенствовал название до «КУДА-6», где «6» означало неизменную, стабильную стоимость акции. Где взял те акции? Так банкнота - это и есть - акция государства: у нас гривня, в России рубль, в США доллар, в Евросоюзе евро. Провозгласил, что стоимость 1 акции США = 6 гривен. Поэтому, когда рабочие приходили занимать - поправлял их, что я не мытарь и не ростовщик, надо говорить: «Имею страстное желание стать членом клуба КУДА-6 и купить (1, 2... 5) акций с отсрочкой платежа (6, 12... 30 гривен) до зарплаты». Вручал те акции и поздравлял счастливчика с приобретением и вступлением в клуб. После массового получения зарплаты, собранные платежи нёс в банк и набирал мелких акций номиналом 1, 2, 5... 10. Таким образом состояние клуба накопились до 300 акций.

     Профсоюз выдал жене путевку на курорт Моршин. Сама она ехать категорически отказалась, настаивая, чтобы и я был с ней рядом. За свою жизнь я столько наездился, что тошнило даже от упоминания о поездке даже на трамвае, не то, что на Гаваи. Приказ жены, - веление Родины! Поехал... Хотя в тех краях уже бывал и, кроме того, что надо отпуск брать на работе - не думал и согласился с мудростью  Закона Шерли: «Большинство людей заслуживают друг друга».

     Моя Ласточка уговорила меня пройти некоторые обследования и здесь убедился в правдивости высказывания врачей, нет здоровых людей, а есть только - недообследованные. УЗИ показало наличие проблем с печенью и желудочно-кишечным трактом у меня, а о количестве болезней у нее, молчу.

     Врач санатория посоветовал обратиться еще и к урологу, - в таком возрасте, не помешает... Посетил того уролога. Что-то очаровательная молоденькая врач рассказывала долго и нудно, как надо лечить болезнь, латыни добавляла в разговор, но, не дурак же я, - вспомнил, как в школе английский учил и, что Sex - это 6. Из того, что понял, сбивчиво поведал, прийдя в аптеку. Продавщица (или профессор... я не расслышал, как она назвала себя) сказала цену - за одну процедуру $100 и ... согласилась поднимать мое здоровье до надлежащего уровня, все 6 сеансов. Я, конечно же растрогался от такой доброжелательности и отзывчивости моршинских молодух (Дай Бог им счастья и долгой жизни!), но... с привезенных (бывших оборотных средств, а теперь, - просто) 300 «заначки», осталось лишь $100 (так надо было лечить жену). Поэтому, печально, смирился с тем, что видимо придется умереть от той болячки, из-за нехватки денег... Пришел в санаторий, пожаловался жене, но она, выслушав поцеловала нежно, прижала головку к своему сердцу и сказала, чтобы я не переживал сильно, - потому что она приложит максимум усилий, чтобы поставить меня на ноги и не нужно деньги транжирить.

     Имел потом возможность стать свидетелем мастерства продавщицы из аптеки. Ждем врача у кабинета, а напротив двери санаторного номера, которые вскоре открыли подошедшие мужчина с женщиной и зашли. Не более минуты промелькнуло, как оттуда послышалось шипение воздуха (как сквозняки через небольшие отверстия), оханнье и завывание. Бросил взгляд в окно…   Будто бы о штормовом предупреждении радио молчало...

     Вспомнилось, что однажды такое слышал мальчиком, в своем селе, когда пытался научиться играть на гармошке - собаки всего села завывали, будто взбесились. Мелькнула мысль, что это маньяк орудует, сдирая кожу с жертвы и, не мешало бы оказать посильную помощь женщине. Хотя не исключал и варианта сушки волос феном, которому конец пришел. Но тут подошла врач и прервала размышления, пришлось идти к ней. Когда уже выходил, - увидел и пару, с двери напротив. Мужчина обнял ее счастливую, висевшую на плече и ушли куда-то. Видимо на танцы. На меня же ждала клизьма перед орошением кишечника в комнате с табличкой «клизмина».

     Никак не мог понять, так медсестру зовут (потому что там обычно и девушек называли: Василина, Дарина), - то, вероятно есть и Клизмина? Потом узнал, что этот человек соседствовал со мной номером, а приехал из города неподалеку, где работал начальником водопровода и отличался чрезмерной приверженностью к «Зеленому Змию».

     Неделю тот горемыка не вылезал из своего номера, продолжая лечить болезнь водкой и бабами, а потом через стену было слышно, как он, со слезой в голосе, жаловался любимой жене по телефону: «Цветочек мой! Эта моршинская вода мне - ну, совсем не помогает!» Как видите здесь (в«женском» разделе), в основном - только УБЫТКИ.

     Кийосака на своих лекциях делал путы ученикам и одну руку привязывал им до колена, чтобы в течение часа учились в таком состоянии, заставляя двигаться в придуманных им играх. Этим он наглядно демонстрировал - что их постигнет в неизбежной старости. Соответственно неизбежны и расходы, чтобы избавиться от неудобств, теряя скудные сбережения. Пенсии катастрофически не хватает.

 

ТРЕТЬЯ ПРЕГРАДА. НОРМАЛЬНАЯ. РАБОЧАЯ.

 

     Говаривал Форд, что  неудача — это возможность начать заново, но только более разумно. Вот и вам, после того, как успешно (или с потерями) преодолели ВТОРУЮ преграду, следует все время помнить, - если у вас есть миллион - то есть и миллионы желающих, отобрать его у вас. Чем меньше народу знает о наличии денег у вас (даже в данный момент в кошельке, или просто в кармане) - тем меньше хлопот и вам. Для этого надо научиться отказывать, как бы сладкоречиво не просили. Ведь основой достижения первого миллиарда - является увеличение актива.

     АКТИВ, как очень понятно объясняет мистер Кийосаки - это просто количество денег, попавших в ваш карман и с которых не надо уже платить никаких налогов. Свободные средства. ВАШЕ! Если написать слово «актив» буквами языка Моисея - то найдем в словаре два корня слова: АКХ действительно, на самом деле, ТоВ хорошо, хорошо, АКХ-ТоВ. Или иное содержание: hаКЎТ стекание в одно место, накопления, а’В основа, ГаКЎТ-а’В. Основное правило всех сверхбогатых: «Если ПЛАТИТЬ НАЛОГИ - то, никогда богатым не станешь». Но это не значит, что надо грубо нарушать законы. Их, просто обходят, парламент (там же, - свои люди) принимает законы, дающие льготы богачам. Или же богачи всего мира наконец приходят к выводу, что надо делиться и тратят деньги на благотворительность, сумма которой в несколько раз уменьшает сумму налогов.

     Благотворительность не означает - стать на улице с мешком денег и раздавать всем желающим. Даже среди нищих подавляющее большинство - профессионалы с хорошо организованной структурой. В рассказах о Шерлоке Холмсе встречается и такой сюжет, когда аристократ накладывает грим и садится на улице с протянутой рукой. Таким образом он содержал семью, обеспечивал ей благополучие.

     Мелькнула у меня мысль на базаре, когда увидел попрошайку: «А стоит ли подавать именно ЗДЕСЬ? Базар ведь - это торжище, где продают и покупают. Если вы дали такому деньги - то купили себе на эту сумму нищеты». Пока я размышлял, к субъекту моих размышлений подошла работница рынка и взяла «плату за место для торговли», вручая ему взамен чек. Неподалеку стояла молодая женщина в какой-то черной хламиде со шкатулкой, которая висела на веревке и надписью: «Пожертвование на ремонт Храма». Рот у нее не закрывался, говоря благословение прохожим и обещанием молиться за их спасение. Глава местной епархии выступал по телевидению и сказал, что церковь такого не практикует. Те, кто хочет помочь церкви, должны прийти к ней и уже там бросить в ящик пожертвования.

     Удивляет позиция духовенства (особенно МП), которые прямо в церкви устраивают магазин продавая свечи и другие вещи культа, а на стене висит ещё и  прейскурант за предоставление услуг: крещение, соборование... Поэтому и ездят люди издалека к таким священникам, как отец Василий (Пышный) из села Рубанивське, Днепропетровской области. Там никто тебя за руки не дергает и не ворчит: «Мало!» (Как, услышал я от «матушки» в церкви родного мне Таромского, где был крещён), а выложили свечи, и поставили ящик, - жертвуйте сколько считаете нужным. Мы же туда идем к Богу, а не к обслуге. Ведется там и образовательная работа, зайдите, www.naviky.dp.ua, - не пожалеете.

      Моя деятельность на благотворительность не была похожа, хотя кое-кто считал, что членством в клубе и «поправляет свое здоровье». Но прием в клуб без предварительного собеседования, и наведение справки о моральном облике будущего члена - имел и нежелательные последствия.

     Обычно сторожами работали студенты, их устраивал график: сутки работаешь, - двое отдыхаешь. Текучесть кадров была значительной, поэтому «прибивало к нашему берегу» - всякое. Вскоре пришел парень, которого изгнали из милиции. Не из нашего города, а издалека. Жилья не имел, арендовал где-то уголок с кроватью, а потом за неуплату ему отказали в убежище. Оставался он спать в моем офисе, потому что ночью те ворота запирали. Я же спал дома. Парень оказался редкостным лентяем и, все покупал у меня акции, пока все не выкупил. Конечно же, на условиях отсрочки расчета до получения заработной платы. Все болтал, будто его приглашает сестра в Москву и, таки собирался туда поехать. Сработало правило Планнера: «Предоставленное кому-то исключение становится законным правом, которого ожидают, когда в следующий раз обращаются с той же просьбой».

     В моем бизнесе сложилась форсмажорная ситуация... Все оборотные средства были... в обращении. И могло обернуться так, - что и днем ​​с огнем не сыщешь.

     Вспомнил свой опыт по юриспруденции и решил обезопасить себя, попыткой подключить к этому старшего сторожа, который бы гарантировал возврат долга, для чего заставил должника написать, что-то вроде расписки и чтобы он попросил засвидетельствовать то подписью начальника, который ... послал нас обоих к черту. Ситуация... Нервы... Обошлось, парень оказался не таким и пропащим, все вернул.

     Почувствовал я, что пришло время пересмотреть, проанализировать пройденное. Некоторые члены клуба уволняясь с работы забывали о финансовых обязанностях своего членства и мне чудом удавалось их перехватить, когда покидали место работы. Других выгоняли и, когда (да и?) заплатят (ли) им за работу - они и сами не знали. Мои потери (и спад оборота средств) - их интересовали в последнюю очередь, а то и вовсе то не трогало.

      Пройденный путь изменил отношение к деньгам, людям, событиям. Отмечал появление в себе иных качеств, другой цели жизни и отношения к окружающим. Казалось бы мелочами занимался не стоящих  растраченных сил, но процесс приучал действовать по правилам, которые присущи любому бизнесу. Вспомнил и сказанное Р. Кийосаки: «Что такое, по вашему мнению« Корпорация»? Ученики начали приводить примеры помпезных офисов, толпы работников... На что мэтр сказал: «Корпорация - это две бумажки, хранящихся у нотариуса». Все остальное...

     Мне это навеяло воспоминание, что на Востоке есть корень слова КЙС. Что оно вам напомнило? Кейс? В древности КЙС - это: мешок, сума, карман... Бабка Нюра, из деревни БольшиеГрязи, с поросенком в мешке - тоже бизнесмен.

     Когда я решил найти семантику слов «бизнес» и «дело» - то выяснилось, что «бизнес» имеет корни иврита: BZZ грабить, NS спасаться бегством, отступать, исчезать. Оторвать и убежать ... А «дело» от: DiLa черпать, как и «ладонь».

 

ПРЕГРАДА ЧЕТВЕРТАЯ. ЗАТМЕНИЕ.

 

     Достигнув наконец своего первого миллиарда, человек уже неадекватно воспринимает окружающих, среди которых великое множество пресмыкающихся и сладкоречивых. Забывают (а то и не читали) рассказ Джека Лондона «Жажда жизни», где истощенный главный герой ползет полярными снегами к берегу, из которого может и увидит парус надежды... Был он там, и мореплаватели увидели, как что-то там корчится на берегу, словно рыба на песке.

     Спасенный рассказал, как покидали его последние силы, но желание жить, толкало вперед, потому что за ним все время шла стая волков. Наконец потерял сознание и упал... Стая не торопилась розодрать путешественника. Открыв глаза, тот удивился, когда увидел... милые собачьи мордочки, нетерпеливо облизывались. Звери, которых все народы описывают образцом зла и ярости? Причина была проста: «Кто же сердится на свой обед...»?

     Если же вас возмутило то, что кто-то собирался есть человека - то обратитесь к языку Священного Писания и увидите корни слов: YSh’a спасение и, i’Sha женщина, ведь она, - самая первая наша еда. Говорят, что эти слова еще времен Вавилона, как и «банк», Ba в, NKa удержать, отнимать, вычитания, уменьшать.

     Изучая математику, услышал, что есть «Кривая Гаусса», которая объясняет многое, в том числе и продолжительность нашей жизни изображает. Начинается она с отметки «1» на оси «Y» и «0» на оси «Х». Путь ее напоминает, то ли разрез колокола, или шляпы, но достигнув своей вершины, она начинает спадать вниз. Так и человек, подав голос после появления на свет Х = 0, Y = 1, - вдыхает воздух и, уже пройдя максимум своего развития, приходит опять к Y = 1, Х =? Та Х =? и является продолжительность нашего существования, как человека. Последний выдох...

     По этой схеме развивается любой бизнес. Прежде успешный, подходит к своему концу. Примеров множество. Какой же выход? Продать, передать в другие руки, другой, иначе мыслящей голове, даже за полцены и... начать новый.

 

Forex

 

     Затухание старого - это тоже, начало нового, поэтому искать новую работу надо уже тогда, когда только устроились на настоящей. На старом месте привыкаешь к своему бизнесу. Новых идей не возникало потому имел всего один выходной в неделю и на поиски чего-то нового не было свободного времени. Решил найти что-то новое в том, что имел, а это была в основном рекламная продукция, которую приносили почтальоны, или распространители различных фирм. Увидел рекламу «ForexClub» в газете, что принесла женщина, которая их разносила разным фирмам и иногда оставляла у меня тяжелые сумки. Иногда она предлагала что-то приобрести у неё, то стельки, что сами нагреваются впитывая пот, или камни для активации воды. Таких горе-бизнесменов хватает во все времена и везде. Во дворе торговца  цветами, она брала на свалке горшки, покупала какие-то цветы, разделяла их на несколько единиц и потом продавала где-то на базаре. Все жаловалась на дочь и зятя, которые сидят дома и не хотят зарабатывать деньги, а только играют в компьютерные игры. Явление, увы - распространенное и приобрело качество эпидемии.

     Несмотря на свой возраст и образование, женщина не потеряла живого интереса к жизни и интересовалась новыми явлениями, поэтому откликнулась на мое предложение - узнать больше о деятельности «ForexClub». Договорились посетить одно из ознакомительных занятий. Узнал я время лекции, договорился с начальником о выходном в этот день и ушел. Настроение было приподнятое, возбужден. Ведь иду на встречу новому, очень перспективному. Вспомнил американский фильм о бирже «Их поменяли местами» и бешеный успех, которого достигли главные герои. Один из них (предков которого привезли из Африки) сыграл актер Эдди Мерфи, герой которого в начале фильма выдавал себя за искалеченного ветерана боевых действий, ездил на коляске и попрошайничал на улицах большого города, а злые полицейские преследовали за то, пытаясь посадить в тюрьму . В конце фильма он имел дом в элитном районе, яхту и на берегу каких-то Гавайев, или Бермуд ему подавал напитки неудачник русский Борис Цукерман.

     Работники «ForexClub» обустроили свій офис в лучших американских традициях. Тут тебе банкноты-календари с обнаженными красавицами - бери сколько хочешь, в подарок бесплатно книга о счастливой «Стране Forex», которую написали искусные мастера слова. На стене монитор, где показывали отрывки фильмов с Мерфи и еще какие-то. Были там два класса с компьютерами, где в это время уже активно тренировались будущие миллионеры и... улыбки персонала. Волшебные, теплые, дружеские... «Все для вас, господа! Только посмотрите - как все просто!» Казалось, что даже стены о том говорят.

     Я не стал сопротивляться и подчинился магии процесса. Правда, когда сунули каждому какие-то соглашения - то свои данные несколько изменил и подпись поставил левой рукой... Придав своей физиономии легкого выражения жизнерадостного идиота и терпеливо выслушал все до конца. Но так и не понял - «Где там «собака зарыта»?

     На следующий день взял на работу тетрадь, карандаш и стал внимательно читать книгу, которую нам подарили. Написанная игриво, интересно, увлекательно, с советами и предостережениями («ForexClub» заботится о своих!). Все для того, чтобы осчастливить вас! Но... Дотошный взгляд падает то тут, то там на незначительные расхождения («ошибки печати» и т.д.), которые способствуют появлению эйфории, и убеждению, что все это легко достижимо.

     Клуб открывает вам счет на $100 в каком-то банке Нью-Йорка и играете на международной валютной бирже, при помощи «банковского плеча», которое тоже, от всего сердца, вам предоставляют. Купите только на $2000 всяческой литературы, дисков и т.д. и продайте 5 людям, которые еще не знают - как зарабатывать по $1 000 000 еженедельно, не выходя из квартиры. Бинго! Вот оно! Обычный сетевой маркетинг с признаками пирамиды... Его разновидностей множество, как и желающих «халявы».

     Кто еще не знает истинного смысла этого слова - спросите арабов. У них оно означает - СЛАДКОЕ. Думаю, что именно купцы Востока и принесли его в наши края. Какие продукты питания можно было доставить сюда за тысячи километров? Конечно же, - сладости. Вот на базаре и видели смуглого мужчину, который протягивал что-то и настойчиво предлагал лишь отведать, приговаривая: «Халява»!

     За пробу денег не берут. Вот и прижилось - халява, значит - без денег. Правда евреи настаивают, на своей причастности к этому ихнего слова «халав» молоко, потому что в субботу корову им нельзя доить, вот они и приглашали шабесгоя (субботний не еврей). Тот доил и молоко забирал себе. Халява!

     В Священном Коране часто встречаешь напоминание о том, что люди требуют признаков для доказательства существования Аллаха. На это там простой ответ, - оглянитесь вокруг и увидите признаки. Так случилось и с «ForexClub». Наткнулся я на статью «Игра на чужом поле». Автор описывает, что игра на валютной бирже в учебном зале, создает иллюзию простоты, потому что сама программа так создана, чтобы ученик выигрывал, хотя бы немного. Как и в тех, где предлагают повоевать. Там вас и убивают не больно, да еще и героически переносите поражение приступая к реваншу, в котором обязательно выиграете бой и в честь победителя раздаются звуки трубы славящей, а не похоронного оркестра.

     Подобное я видел в компьютере, когда начинал играть с ним в шахматы. Наверное, в программе были заложены ходы, в соответствии с имеющимися в дебютах в различной литературе, да и то - для тех, которые умеют играть. Только я делал ход, которого не было в тех примерах, - то машина проигрывала.

     Нет более ценного для тебя человека, чем тот, что перед тобой. Учитесь общаться с людьми, а более всего - слушать их! Старый Ходжа поучал молодежь: «После своего полувекового возраста, я понял, что самое большое счастье в жизни - не ГОВОРИТЬ, чтобы тебя все слушали, а СЛУШАТЬ другого». Мне такое открылось еще в юношеские годы, но не оценил того.

     Подавляющее большинство людей любят рассказывать. Вот я и слушал разговоры товарищей, не перебивая, хоть меня это и не интересовало. За это и уважали, закрывая глаза на мои недостатки. Кто без греха? И в магазине многие заходили в мою сторожку, чтобы пообщаться. Пришла и та дама, с которой мы посетили «ForexClub». Она же продолжала ходить туда и учиться на трейдера. То к чему привели меня соображения - она ​​подтвердила. В клубе настаивали, чтобы она купила кучу литературы и не один набор, а 5 и продать 4 своим знакомым. Ссылаясь на нищенскую пенсию, она отказывалась, но некоторое время посещала курсы, играя на тренажере «компьютерная биржа», пока ее не попросили оттуда.

 

ИСКУШЕНИЕ ЗЕЛЕНЬЮ

 

     Относительно знаков, знамений - то они всякие бывают, приснятся, или интуиция, да и «Внутренний голос» надо слушать, а уж решенте… Давайте рассмотрим одно из них.

     Еще во времена «Perestroyka» пришлось мне летом ехать в город Кривой Рог. Середина лета, жара и задачи с которым поехал не способствовали хорошему настроению. Завершил быстренько свои дела и решил навестить товарища по институту, который жил в городе, что было на моем обратном пути. Пошел на автобусную станцию, взял билет, подсчитал остаток денег, которых хватало, еще на один билет и можно было и прохладного пива выпить. Плетусь медленно, и вот - юная цыганка... Волшебный цветок! Любуюсь этим чудом, хоть краем глаза вижу, что один цыган оседлал заборчик, другой с противоположной стороны оперся на столб, а кагал пестрых женщин сидит под киоском и «не обращает на меня внимания».

 - «Дай 5 копеек! Фокус покажу»! - сказало юное создание.

- «Ты что сестра, попрошайничаешь»? - я ей в ответ. Смотрю задело... Но,  вынул пятак и сунул ей: «Купи себе бублика». И иду дальше.

     Девушка всеже держит меня за руку и не отпускает. Украсть у меня нечего, поэтому повернулся к ней, потому что в это время в голове четко прозвучало: «Не потеряешь - не найдешь!». Я еще успел подумать: «Порой не солнышко тюкнуло в темечко? Жара ведь». Уставился в ее карие глаза своими зеленющимы не моргая. Она что-то Лепетала из заученного и видно было, что чувствует себя не в своей тарелке, сбивалась.

     Не спуская глаз, принял ее предложение дать ей в руки, что-нибудь из бумажных денег и она долго вертела ту банкноту 5 рублей, как будто забыла - что с ней делать. Вижу краем глаза, и в состоянии пестрых удивление, нетерпение и поиск результативного выхода из ситуации. Здесь старая карга подскакивает, хватает у неё ту банкноту дует на нее, плюет и повернувшись ко мне кричит: «Насилуют»! Я расхохотался на весь базар, на мгновение представив, что принялся ее насиловать.

     Мужчины, которые ождали автобус тоже поняли мое состояние и зашлись смехом, но я поступил в соответствии с  первым правилом врача: «Что бы ни случилось, делайте вид, что так оно и задумано». Отошел я с десяток метров, взял пива попил, а тут и автобус подъехал. Поехал я к другу.

     Не скажу, что чувствовал себя хорошо. Всеже - оболванили. Размышлял о «сказанном внутренним голосом» пока и не вышел из автобуса. Торопиться некуда, иду к другу по тротуару вдоль изумрудной травки газона, что отделял от дороги. Неподалеку вижу две легковушки, которые стоят друг от друга на расстоянии метров 10. Подошел и вижу, что в них сидят люди а на траве газона разбросаны купюры номиналом по 3 рубля. Что делать?

     Нагнулся и начал собирать левой рукой те бумажки. Мальчишка какой-то подъехал на велосипеде, остановился, смотрит на деньги и на меня. Я молча собираю. Он дальше поехал. А я, держу в правой портфель, а в левой деньги, иду в направлении помещения друга. Отошел метров 50, поворачиваю за дом, смотрю - никто не идет следом... Зато навстречу идет товарищ мой:

  • «Почему ты деньги в руке держишь?» - Поинтересовался.
  • «Да нашел вот и думаю - может в милицию отнести?» Тот посмотрел, как на больного:
  • «Давай лучше бутылку водки купим». Так и сделали. Не плохо посидели, поговорили и подсчитали дебет с кредитом: 17 бумажек - это 51 рубль; минус 5 цыганке и 4 бутылка водки, следовательно сальдо - 42.

Как относиться к такому случаю? Мнения будут разные, но помню разговор с одним человеком на Кавказе, который выразил свое отношение по этому поводу: «Господу виднее, что тебе нужно, поэтому не радуйся очень, если найдешь золотой слиток, и не сетуй, когда Он болезнь пошлет».  

     Относительно моральной составляющей - то ситуации всевозможные бывают. Сопротивлялся я, когда любовница директора одного учреждения в России, преисполненая своей значимостью в этом мире, положила передо мной листок с требованием железной перевести огромной суммы на их счет. Тоном, который отклоняет все возражения сказала: «Это Ваш профиль. Разберитесь»! На мой ответ, что я с тем разберусь мгновенно, но это - прямые обязанности бухгалтера, который должен сесть на троллейбус, подъехать две остановки, зайти в управление железной дороги и сказать финансистам, чтобы отозвали требование, ибо в случае безакцептного списания суммы , заплатят 10%, как за незаконное использование чужих средств да еще и судебные издержки оплатят со своего кармана. Кроме того - я работаю здесь по временному соглашению, которое предусматривает выплату мне 35% от суммы, которую я взыщу с дороги. По тому требованию можно было получить $15 000 вознаграждения. Девочка гордо задрав нос ушла, но дала понять, что тем все не кончилось. Поэтому я быстренько напечатал претензию на бланке.

     Захожу к директору доложить о проделанном мной, а через некоторое время и «кошечка» туда наведалась, пожаловаться боссу, что я не хочу работать. На вопрос директора, - почему я отказываюсь, назвал ему сумму, которую они должны выплатить за работу, о которой мы с ним не договаривались. Ведь операция - чисто бухгалтерская и не имеет отношения к юриспруденции. Директор спросил: «А если я Вам поручу это сделать, что для этого нужно?» Взял я из рук девушки требованию железной дороги, перенес номер и дату в заготовленную мной претензию и дал шефу на подпись, сказав: «Вот и все».

     Вскоре вместо пятнадцати мне дали только пять. В конверте. Не роптал, ибо вспомнил философа древности, утверждавшего, что: «Половина - больше целого». О законности операции - молчу... «Совок», глубоко сидел в моей душе (и до сих пор сидит), коммуниста с двенадцатилетней партийным стажем, не позволял мне совершать подобные сделки. Те же, кто не очень задумывался о нравственности поступков по отношению к своей стране - давно уже миллионеры. Они тем занимались еще во времена Советского Союза и привыкли к получению дополнительной заработной платы в синих конвертах, без подписания каких-либо платежных документов, которые фиксировались в бухгалтерии.

     Свои доходы я указывал в ежегодной декларации и это спасло меня, когда какая-то дама с контрольно-ревизионного управления решила заставить меня делиться и с ней, а получив сопротивление подала жалобу прокурору. Полгода «отбивался», пока оставили меня в покое. За «красивую жизнь» приходится платить... Нервы и, как следствие, - болезни. Они не заставили себя ждать. Сначала слепнуть начал, - катаракту удалили, потом язву двенадцатиперстной кишки нашли, - лечил и желчного пузыря лишился... Сейчас постоянно утром слышу от жены: «Овсянка, сэр»!

     Те деньги, что заработал на последнем этапе бизнеса «КУДА-6», потратил на замену глаза и... Обанкротился. Но Р. Кийосаки и предупреждал: «Будьте готовы к тому, что первый бизнес обанкротится. Желательно, чтобы это произошло до 30-летнего возраста и вы успели начать новый, который обеспечит вашу старость... ». Мне же было, больше, два по 30... Поэтому, я не унывал, а положил в шкатулку, то что осталось, $1 и три пятака и…

     Пошел в налоговую инспекцию. Сидел там в гостиной рядом с милиционером, а когда меня спрашивали: «Что ты здесь делаешь?» - отвечал, что его охраняю, чтобы его, молодого и красивого, не похитили.

     Как-то предложил начальнику секретного отдела, обустроить в моей комнате «Отдел взяток в особо мелких размерах»... Ведь ящики для временного хранения вещей посетителей всегда были пусты. Поэтому - зачем искушать в кабинетах работников налоговой разнообразной мелочью? Пусть посетители сдают гостинцы мне, а вечером, когда все расходятся, - каждый возьмет то что ему нравится и это не будет считаться взяткой на рабочем месте. Таким образом будет нанесен чувствительный и эффективный удар по коррупции. Тот долго моргал...

     Мне такая идея мелькнула в голове, когда услышал о попе-извращенце, которому было предоставлено право брать на себя грехи всех прихожан и причащать их, без исповеди.

     Разогнали нашу службу ибо один из нас, выпив на ночь, не пустил начальника налоговой милиции, а впоследствии и я начальника налоговой инспекции не узнал, спросонья, в полночь. Так он же был в шортах майке и тапочках... Потом я ударился в политику перед выборами, но убедился что оно же - последнее прибежище всякой сволочи и ушёл, потому-что  победитель заключил в тюрьму нашего лидера.

 

Уныние -тяжкий грех.

 

Уныние -тяжкий грех. От этого предостерегает Господь. Ведь такое состояние - это неверие. На вопрос: «Существуют ли Ангелы?" Мудрецы мне говорили, что для тех, которые верят в них - они есть. Поднесите хвалу своему ангелу-хранителю и он будет содействовать вашему успеху. Если же не подносите, забыли о нем, то и он теряет силы.
     Форму обращения можете составить сами. Себе я ее написал и произношу дважды в сутки: проснувшись и перед сном. Был удивлен, услышав, как на львовском радио это прозвучало в исполнении певца. Из всей песни, расхождение было лишь в нескольких словах.
     Что оно было? Это «Ко» присутствует в наших фамилиях, которое в глубокой древности египтяне считали душой, астральным двойником. Неужель таким образом Господь дал знать, что мои молитвы услышаны в глубинах Вселенной? В её Едином Информационном пространстве? Все вместе оно вызвало размышления, которые и вам помогут.
     Пока сердце бьется - все под силу нам. Никогда нет времени, чтобы сделать все правильно, но всегда есть возможность начать все сначала и не сдаваться, а достичь успеха. Единственное тому препятствие, - смерть.
     Учитывайте реальность. Овладеть сразу всем - не всегда возможно, на все нужно время и ошибки не заставят себя ждать. Не бойтесь их, учитесь на них.
     Не забывайте, что вы сильны. Какой-то незначительной неудачи, не достаточно чтобы остановить вас на пути к цели. Не остановят и в десять раз больше неудач, и еще больше.
     Явите себя миру. Не бойтесь этого, иначе это станет поражением, признаком того, что сдались.
     Интересуйтесь тем, было ли что-то подобное раньше. Сделано кем-то и вам по силам.
     Не предавайте свою мечту и не позволяйте кому-то ее уничтожать, убеждая вас, что такое невозможно.
     Привлекайте в процесс и семью, друзей. Их любовь и понимание принесут и вдохновение делу.
     Не бойтесь сравнивать себя и с теми, у кого состояние гораздо хуже вашего, ведь рядом с вами полно таких, что не могут ходить, видеть, слышать и т.д.
     Улучшая свою жизнь, не забывайте улучшать и этот мир.
     Право на счастье с рождения у вас и не позволяйте кому-либо убеждать вас в обратном. Воспользуйтесь этим правом и не сдавайтесь на пути достижения своей цели.
     Станьте источником вдохновения для других.
     Вы даже не представляете, как близко подошли к цели, заветной мечты, чтобы совершить последний рывок. В любой момент ваш успех очень близок, рядом. Не сдавайтесь!
     Вперёд, к новой идее! Вы с ней только познакомились. Я же, - иду в риэлторы.

 

НАЧИНАТЬ, - НИКОГДА НЕ ПОЗДНО!

 

     А этот раздел... Вы напишете сами!