Автор: Євген Чорний



Надруковано у "Фізико-економічні засади збалансованого розвитку агросфери" (до 150-річчя від дня народження В.І.Вернадського): зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., 11.04.2013 р., - Київ:ННЦІАЕ, 2013 - 302 С. - С. 286-292.


Давньоукраїнська космічна духовність і поняття „ноосфера”


 

Вочевидь, першоосновою виникнення терміну „ноосфера” є певна традиція у створені наукових термінів, яка бере виток від поняття „атмосфера” [1]: через становлення понять „гідросфера”, „літосфера” і „біосфера” [2], що згодом і породило термін „ноосфера” (розум-сфера) [3].

Цікавий результат і певне прояснення змісту понять, в першу чергу, терміну „ноосфера”, можна отримати, якщо проаналізувати і порівняти смисли слів, якими людство намагалось пояснити одне і те ж природне явище. Якщо взяти сучасне наукове формулювання поняття „атмосфера” у підручниках [4], то легко побачити, що воно часто визначається через притаманне українській мові поняття „повітря”. Тобто, для означення «життєво необхідного середовища» українська мовна культура у своїй традиції утримує і використовує поняття «повітря». Подібним словом прийнято послуговуватися і у мовній традиції інших народів, скажімо, у білоруській (паветра), польській (powietrze). Водночас, для означення цього ж природного явища існує традиція використовувати інше слово-поняття: у російській (воздух), болгарській (въздух), боснійській (vazdušni), чеській (vzduch), словенській (vzduch), сербській (ваздух). Хоча подібний варіант слова не прийнятий в українській мові, слід зазначити, що серед синонімів поняття «повітря» існує і варіант «дух» [5].

Зауважимо, що поширений у застосуванні для багатьох європейський мов варіант слова «аеро» від латинського слова aër (англ. - air, фр. - l'air) є цікавим питанням для окремого обговорювання із врахуванням даних, приведених стосовно національних духовних основ у „Орійська Ідеологія” [6], та наявності в литовській мові слова „oras”.

Розглянемо слово-форму «Воз-Дух». Для осмислення поняття «воздух» необхідно більше ретельно простежити уявлення про Віз, як назву сузір’я із семи зірок, яка характерна саме українській мовній традиції. Вже один цей факт дозволяє стверджувати, що назва сузір`я Віз (по-іншому: Ківш) є певне знакове поняття в українській духовній традиції. Разом з тим уявлення про ці сім зірок присутні в національних культурних традиціях інших народів, що вказує на загальнолюдський, історично глибинний характер впливу і значення цього сузір’я. Образ цих семи зірок є сакральним уявленням, оскільки традиційно виступає однією з прикмет проявлення Богу у сучасних світових релігій. І за арабськими джерелами, і за ведійською традицією кожна зірка Ковша має свою назву. В буддизмі ці назви семи зірок також пов’язуються з іменами семи духовних вождів Сходу. Водночас, в буддизмі сім зірок Ковша пов'язані з уявленнями про Майтрейю, новим втіленням Бога. Є підстави припустити, що, за цією ж загальнолюдською пам’яттю, у християнській традиції маємо згадки про ці ж сім зірок, хоча в біблійських текстах вони не пов’язуються напряму із якимось конкретним сузір’ям. Наприклад, у тексті «Об’явлення Святого Івана Богослова»: «І сім зір Він держав у правиці своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй» (1.16). «Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір…» (3.1).

Кажучи про значення цих семи зірок у загальнолюдському осмисленні основ життя на планеті, ще раз підкреслимо, що характерною ознакою цих семи зірок для нашого народу з давнини є слово-поняття Віз. Як непряма вказівка щодо рівня давнини такого характеру осмислення цього сузір’я є наступний факт. Існують свідчення [7], що уявлення про ці зірки саме як про «віз, повозку, колісницю» були поширені у шумерів [8], хетів, у Стародавній Греції, Фрігії, у балтійських народів, у Давньому Китаї, у південноамериканських індіанців бороро.[1]

Зауважимо, що найпоширеніша за останній час назва цього сузір’я, як Велика Ведмедиця, є переклад з латинської «Ursa Major» — Урса Мажор (або Майор). Втім, під прийнятою, як науковою, в астрономії назвою Ursa Major розуміється сузір’я, що складається із понад ста двадцяти зірок, зокрема і ті сім, які ми традиційно називаємо Возом або Ковшем.

Вказані уявлення про сім зірок, як Божий знак, дають підстави говорити про існування в давнину світорозуміння про Воза-Дух, яке мало своє втаємничене значення. Таким чином відновлюючи у своїй пам’яті уявлення про Воза-Дух, маємо підстави припустити, що осмислення у такому вигляді явища життя на Землі є дуже давнє усвідомлення, яке має своє співвідношення із прийнятим у християнстві поняттям Святий Дух. Уявлення про сім зірок у розумінні Воза і Духа, об’єднаність цих понять свідчить, що слово-поняття Віз пов’язане з найдавнішим усвідомленням суті першопричин виникнення та існування життя, яке мало вплив на культурний розвиток багатьох народів.

В цьому розумінні слушно також пригадати деякі уявлення із Древніх Греції та Риму. Давньоримське поняття Бігу - Deus (θεο - в грецькій), в архаїчній латині було Diovis. Від цієї ж «архаїчної» словоформи, судячи з усього, в подальшому сформувалось і французьке Devise - девіз. При цьому, як уявляється, існує можливість говорити про цілком зрозумілий вислів «Діє-Віз», який складається також з «архаїчних» українських слів. До цього доречно також пригадати щодо поняття Діє, Дій таке. В античному світі слово Дій було одне з Божих наймень, яке відоме як «Коляда – від Кола Дій, “Бог Кола (річного циклу й країни)”» [9], так і за варіантом «Зевс, Дій (гр. Zeus, род. відм. Dios)» [10].

Як інший приклад, свого часу ще Г. Сковорода звертав увагу на один із термінів давньогрецької філософії, який застосовувався для визначення особливого стану людини — наповнення радістю свого буття. Для цього давні греки вживали слово σίλανος (силавоз). Здається, не треба особливих пояснень, щоб зрозуміти спільність понять Вища Сила та «свята людина» у розумінні їхнього відповідного радісного, святкового стану душі і того, що визначалося для давньогрецьких філософів словом „силавоз”.

В античній філософії також відбиті уявлення про існування особливої, надзвичайної сили, завдяки лише якій і можливе життя. Тобто людина живе, поки в її тілі є така надзвичайна сила. Для визначення цієї сили у давньогрецькій мові уживалося слово ἐντελέχεια (ентелехія), а в латинській — vis viva (віз віва). Віз віва - означає «сила жива».

Для додаткового роз’яснення наведемо ще один вислів: vis major (віз майор/мажор), що означає «необорна сила», „закон Божий” (анг. - Act of God) в сучасній юридичній термінології. Тобто у традиції латинської мови слово Віз мало значення не просто сили, а сили надзвичайної, нездоланної, як ми кажемо — Сили Вищої.

Таким чином, як і у випадку зі словом «воздух», нам здається цілком правомірним говорити про правомірність відновлення таких понять, як: Дія Возу та Сила Возу. Що можна розуміти як певну конкретизацію або доповнення уявлень, коли ми використовуємо вислови Святий Дух, Вища Сила або сила Духу.

Отже, наведене вище показує, що слово Віз і в грецькій, і в латинській мовах використовувалось вже в силу певної мовної традиції. Разом з тим для древніх філософів поняття Віз мало вже абстрактне значення. Вони вже не усвідомлювали зв’язку цього слова із реальними сімома зірками на небі.

З огляду на подане вище, зрозуміліше стає, яке осмислювання явищ та усвідомлення яких уявлень було основою для утворення слово-поняття «Воза-Дух». Разом з тим це дозволяє робити припущення, чому в мовних традиціях одних народів така словоформа застосовується як побутове поняття (позанаукове), і відсутнє у мовних традиціях інших народів. Цілком можливо, традиція застосування слова «воздух» у згаданих вище народів певним чином вказує на час втрати усвідомлення сакрального значення цього вислову та його зв’язку з явищем життя на цій планеті.

Із урахуванням наведеного, можна зробити деякі висновки. Уявлення про сутність Воза-Духа — про Дух, який знаменується сімома зірками, - проймає часи набагато давніші за виникнення давньогрецької філософії, як і буддизму чи християнства.

Є підстави стверджувати, що у вислові Воза-Дух утримується своєрідне давнє осмислення того ж самого природного явища, для означення якого використовують слово „ноосфера” („розум” і „сфера”). Відповідно до цього, можна говорити про неправомірність визначення терміну «атмосфера» через поняття «воздух», що має місце, зокрема, у російськомовних підручниках, довідниках та енциклопедіях.

 

[1] Цікаво було б порівняти, які з нині існуючих народів продовжують мати у своїй мовній практиці назву цих зірок подібного смислу і змісту.

Література

  1. Маковельский А.О. «Досократики» — Мн.: Харвест, 1999. — 784с.
  2. E. Suess «Das Antlitz der Erde» (Е. Зюсс "Обрис Землі", 1909 р.).
  3. E. le Roy «L'exigence idéaliste et le fait de l'évolution» (Е. Леруа «Потреба ідеалізму та факт еволюції»,1927 р.).
  4. Олійник Я.Б. та інш. Географія: Навчальний посібник - К.: Т-во «Знання», КОО, 2006.- 455 c.; Гілецький Й.Р. та інш. Географія: довідник – Х.: Веста, 2009. – 480 с., тощо.
  5. Караванський С.Й. «Практичний словник синонімів української мови» - Львів, БаК, 2008 — 512с.
  6. Чорний Є.В. „Орійська Ідеологія”, редакція від 2012 р. http://mykola.com/2015-09-30-16-23-11/2015-09-30-16-24-13/47-oriiska-ideolohiia
  7. Астеризм "Ковш" http://schools.keldysh.ru/sch1216/students/Uma/kovsh.htm .
  8. А.Ю.Саплин. Астрологический энциклопедический словарь. - М. 1994. - с. 118.
  9. Шилов Ю. О. Чи «орачі» українці? / Персонал Плюс - №24 (326) 24 — 30 червня 2009 р. (див. Аратта. Історична Аратта й археологічне «Кукутені–Трипілля» http://shylov.org.ua/historical.html)
  10. Словник античної міфології. — Київ, 1985. — 236 с.