Євген Чорний



Яке Ім‘я Отця Вишнього знаємо, промовляючи: «В Ім‘я Отця, і Сина, і Святого Духу..»?

Хто той народ, який знає та тримає у пам‘яті своїй Ім’я Отче нашого? Питання, яке саме Ім‘я Отця нашого Вишнього ми знаємо, є питання не тільки світоглядного характеру. За знанням чи невизнанням справжнього Імені приховується не тільки родова пам‘ять про ідею розвитку того чи іншого народу у світі, але й відповідь на питання, хто є тим народом, який має право, насправді, зватися «синами Божими». Ідеологічні змагання сьогодення серед різних народів на право бути провідниками Божого промислу, мовбито «обраних Богом», у історичних процесах розвитку людства свідчать, що це зовсім не другорядне питання і не далеко не побічне знання: яке Ім‘я Отця Вишнього?

О - Ум! О – Ум Ора у Праві! О – Ум не біс-Ний, який є у Праві Один! Ор – Отче наш, хай світиться Ім‘я Твоє, хай буде Ім‘я Твоє найменням синів Твоїх! Хай, Буде, і Твоя Шуя, і Десниця Твоя Силою Дії Твоєї, як Ра Діє во славу Твою, даруючи життя на Ма-тері нашій. Сва-Ор-Ґа - як означували здавен Орачі початок укоханого єднання Ора–Отця нашого та Його коханої дружини: Ґа Ма-Ти нашої. Сва-ти, сва-ха, свадьба – повелося мовити у народній традиції, як і Сва Ма-Ти .. Ор – Отче наш, хай світиться Ім‘я Твоє! Хай освітлює Ім‘я Твоє усі наші Шляхи, Дороги і, особливо, путі, якщо пута омани зводять нас зненацька зі Шляху Бігу Твого. Дай нам розуму не втрачати умонастрою у Русі Твого Бігу, не втрачати напрямку Його ні в Праві, ні в Яві, ні в Наві, аби не блудити на манівцях, засліпленими тьмою зла того.

Ор –Отче наш, в Ім‘я Твоє дай нам сповна усе насущне для нас. Через Ім‘я Твоє відкрий нам не бісне царство, а безмежжя ВсеСвітів, які охоплює Сила Твого Бігу. Ор – Отче наш! Хай світиться Ім‘я у сутностях наших благодатним сяйвом в усіх просторах Бігу нашого. О- Ум!

Так звертайтеся до Отця нашого, якщо бажаєте бути почути Ним особисто, а не через посередників, навіть найближчих із Синів Його: Його Десницю чи Його Шую. Ор-Отче наш, Один Ти для нас є у Бігу! Ор Божий - як звертались до Тебе й не так ще давно, здавалося, правдиві мудреці, про що свідчать і до нині сучасні знавці-ссавці. Ще у 15 столітті були явними такі відуни, які відали Ім’я Твоє . Мо‘ й пізніше, та не залишилось - не зустрів - ніяких свідчень цього.

Хто може знищувати усі згадки про Ім‘я Твоє? Звісно, ті, хто свідчать усюди, що саме вони пам’ятають та знають найпервісне, найголовніше Ім‘я Отця Вишнього. І вимовляють зовсім інше наймення, проголошують його, як ім‘я того, що визнають за «господа». Для інших, не обраних до їх кланів, за таке наймення поширено поняття: Саваот або Саваоф. Один з Твоїх синів, Шуя Твоя, що приходив на-Ґа-дати для всіх Ім‘я Твоє, навчав їх звертатися до Тебе. Схоже, вже багато століть мовлене Шуєю Твоєю надається для запам‘ятовування, як молва-та чи молитва, де звертаються до Тебе, не промовляючи ні Твоє Ім‘я, ні ім‘я начебто отця усього роду людського, яке потворено було їм із Імені Ґа Ма-Ти нашої. «Яхва» та «піхва» - слова від одного кореня-поняття, яке можуть обґрунтовувати, як ознаку «чоловічого статевого органу», тільки ті, що втратили будь-яке розуміння дійсності від власного глуму над Світом Праві у Яві своїй.

Є Ґа у Яві – яку шанують, як Ма-Ти, але ніколи не могло бути, що Ґа – Небо. Ґаньба, Ґанебно – воно продовжує жити у мові, як поняття найгіршого, найбільшого сорому для розумної істоти, яка заплуталась та втратила головне розуміння, де Небо, а де земля. Ор – Отче наш! – саме так мав навчати всіх звертатися до Тебе Шуя. На те вказують і Його слова, що залишились, не зважаючи на усі ті редагування та виправлення «священних текстів», про те, що: «прийшов нагадати Ім‘я Отця свого», бо саме через це Ім‘я, якщо Його промовити, проголосити – «відкриється Царство Бігу». Або за зверненням через Ім‘я Його Сина – Його Шуї. ЄгоШуя – наче ще не загубили Ім‘я того Твого Сина, який приходив тоді до них. Проте, у привченому мовлені зовсім іншими найменнями користуються, коли прагнуть звернутися і до Нього. Про те, що Він, повернувшись до Тебе, Отче наш, - Десницею Твоєю став, як і звіщав іншим, що «посяде місце одесни біля Отця свого» - їм не розтлумачити.

Здається, навіть тим, хто мовить мовою Оріїв, тих давніх Орачів, які, справді, були Ора-очі. «Орати землю» - нині ще звичний вислів для тих, хто не втратив, не забуває Слово. Ґрунти – саме так ще донедавна називали у селах ту землю, яку оброблювали: орали, засівали, збирали урожай. Бо Ора-очі саме так і запліднювали землі, робивши на Ґа руни ті, за якими накопичувалася життєдайна сила Ра-світила й інших зірок у споживному зіллі та зерні. Збільшення, примноження рослинного збіжжя є єдиний засіб уловлювати, накопичувати енергію світил, яка розсіюється у просторі. Тільки така діяльність на цій планеті має право бути визнана як добра дія, як праця, оскільки вона єдина, яка дозволяє накопичувати, збільшувати «енергію Космосу» на Землі, що є саме тим джерелом і самого життя, і розвитку живих істот на планеті.

Всі, хто не займається такою діяльністю, є тими, хто займаються «розсіюванням енергії», що можна визначати, як «розкрадання енергії», тобто вони є представниками зло-дії. Таке обґрунтування у поняттях сучасної фізичної науки було надано ще К. Марксу, як наукове доведення хибності його «Капіталу» у самій основі його теорії – у формулюванні початкових умов щодо «джерела розвитку». Ніяка «додаткова вартість» не є таким джерелом, а головним джерелом «енергії розвитку» є світло від Ра-зірки, яке само є породженням Світла Ора-Отця. Ці наукові обґрунтування є нічим іншим, як визначення іншими поняттями тих самих уявлень, які були відомі тим, кого з давен йменували Ора-очі.

Усі сучасні «наукові» дикунства про «поклоніння Сонцю», про поганство давніх народів є, насправді, прояв того, що й вважалося поганством у давні часи. Коли не відають ні Батька, ні Мати, коли втрачено розуміння, хто є джерелом існування на землі. Проявом впадання у таке «просвітницьке дикунство» є і цілком узвичаєне нині й таке твердження: ««Отче Наш» можна назвати молитвою Ісуса про Царство Боже.» Тому вони вважають, що молвити до Тебе правильно, як їх навчають ті, хто від Імені Шуї перетворили не тільки Його Ім‘я, але і мовлене їм у таке: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого!»

Воно, звичайно, добре, що хоч утримують у словах своїх думку, що якийсь, не відомий на Ім‘я, Один Вишній «єси на не бесах». Але яке «Нехай святиться Ім‘я Твоє..» вони мають на увазі, коли таке торочать, не замислюючись над тим, що промовляють вже багато століть наче якісь одурманені створіння. Чи треба знати ім‘я свого власного батька? А своєї матері? Задайте собі і будь-кому іншому таке питання? Запитайте про це різну лядь з-поміж різних народів. Впевнений, що знайдеться мало серед усього люду, хто буде стверджувати, що їм зовсім не обов‘язково знати імен ні свого тата, ні мами, що їм геть не потрібні ці єдині слова-означення. Цілком достатньо їм того, що вони промовляють слова: тато та мамо – коли звертаються до когось із своїх батьків. Воно наче б то так і є. Справді, ніхто з нас не звертається до батьків на зразок: тато Василь,- або: мама Надія.. Такої звички не існує для звернення до своїх батьків. Подібне не в традиції, скільки відаю, принаймні, у т.зв. європейських народів. Споконвічні терени Білого Світу.

Світе Білий, Світе милий! Як спаскудили тебе нащадки Родів Ора-Отця.. Про яку Ор-Ґа-нізацію суспільного життя, взагалі існування на цій Оселі нашого Бігу вони наговорюють купу слів, коли не розуміють суті їх значень, коли Суто Слова затьмарено у їх свідомості.

Вони глуздом обмірковують розум! Через глузду осмислювати все навколишнє – є звичайним для їх сприйняття. Ніхто з них, навіть, не дивується, що вони таким чином глуздують над Світом. Бодай, хоч один з розумників, що провіщають нині іншим «про вирішення проблем сучасного світу», здогадався б, що глум-ити-ся менш ґанебно, ніж сприймати все лише через «голу заду». Але чи є це прояв того, що взагалі не потрібно знати імен власних ні своїх батьків, ні Отця Вишнього? Не просто якісь слова-визначення, що визначають тих, хто є пряма твоя рідня, а ті слова, які прийнято розуміти саме як Ім‘я Власне? Зверніться до будь-якого священика з проханням прочитати, скажімо, поминальну молитву за кимось із ваших близьких, і обов‘язково почуєте запитання про ім‘я власне того небіжчика. А що ж стосовно знання Ім‘я Власного Отця Вишнього? Важливо чи не важливо знати Його?

Колись, на моє ствердження про далеко не поточну, а майже принципову важливість, насправді, на відмінну нав’язаній у сучасному світі звички бес-пам’ятності, тобто не обов‘язковості тримати у пам‘яті знання цього Імені Отця, почув у відповідь, що «для того, щоб мені звертатись до Бога, зовсім не обов’язково знати Ім‘я того, хто є для всіх таким Єдиним Ненем».

Леле мій, Леле, чому Ти угодив саме ці часи мого з‘явлення на рідних теренах Краю Твоє милості, що мені припало почути подібні уявлення занепаду, оці свідчення втрати розуміння самої приРоди існування сутностей у станах буття-життя, приклади здичавіння духу у стані життя? «Воно неначе подуріли..» - а при цьому вже й тоді серед наявних живилося здивування: «І день іде, і ніч іде, і голову вхопивши в руки, дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки..».

Леле мій, Отче наш, Ти знаєш, що прийшов сюди, навіть, і не як Апостол – у Наві Апостоли не бувають, вони здатні перебувати лише у Праві, або Яві – та маючи явлені знаки Вождя, виЯвився чи то нездатним, чи то неспроможним донести до існуючої ляді, як че-ляді, так і ба-ляді, ви-знання Наві хоча б про Ім‘я Твоє. Вже не кажучи, щоб здійснити відновлення устрою дітей Твоїх, Орієв, хоча би втілити в життя започаткування цього на споконвічних землях Краю нашого Роду.

Як можна і що можна пояснити тим, хто не сумнівається, що знає істину і правдиву історію, опираючись на облудні вимисли та перекази лукавих «мудреців», науковців, хто не спроможний зрозуміти, що подібні знання є, справді, навіюванням – тобто поробленням - для утримування народів у зла-годі, навіть не у згоді, не кажучи вже про лад у Яві відповідний до ладу Праві? Чому у християнстві не прийнято згадувати Ім‘я Отче, хоча як одне з основних заклять-промовлянь при майже всіх молитвах звучать слова: «В Ім‘я Отця, і Сина, і Святого Духу..»?

У Новому Завіті не існує жодного випадку, де би на-Ґа-дали, проголосили це Ім‘я. Дивна особливість, якщо приҐадати, що Син Твій, котрий об‘явив, не криючись, іншим, хто він є, прямо відповідаючи: Я – Шуя – у своєму об‘явлені, Новій Звістці, вказував, що «Я прийшов вам нагадати Ім‘я Отця нашого». Хоча християнська традиція, нібито це йде мова про Один Суто Вишнього, запопадливо підсовує із Старого Завіту – ім‘я Саваот (Саваоф).

За останні роки широкого вже розголосу набуло й таке визначення, що у оригінальному тексті, який, за деякими лукавими змінами, є одним із святенних книжок іудеїв Мойсеївського ґатунку, що у тих же текстах Тори подається ім‘я Ягве (Яхве), як справжнє ім‘я для того, хто є для них Отець Не-бес-Ний. І навіть те, що Шуя, перебуваючи у головній синагозі того часу напряму вказував рабинам-священикам, яких лукаво визначено «книжники, фарисеї», наче у тому храмі якісь інші грамотії, книго чиї, товкмачі отих «священних книг» могли перебувати, крім саме юдейських священиків, рабинів – проголосив їм у вічі: «Батько ваш є сатана і батько зла та омани» - не спромоглося зняти облуду з очей людей і через багато років поготів.

Люди – неначе подуріли – продовжують впевнено говорити, що Батько Один для всіх, чи то будисти, чи то християни, чи то язичники, чи то юдеї.. Що вже казати про те, що вони поняття «господи» використовують як відповідник наймення якогось для них Отця? Промовляючи: «Господи», - вони вважають, що через цей вислів звертаються до Отця Вишнього. У вислові, яке є складовим із давніх понять для визначення вимені корови, як основний дар для існування, вони почали вбачати знакове наймення Єдиного Вишнього джерела буття-життя. Тобто вим‘я сприймають як Ім‘я! Го-споду-дар – збережене, майже не зміненим, визначення з давніх слів виявилося втраченим і для їх слуху, і для їх розуму. А вислів про того, хто «го-ссе-дар» взагалі набуло для певної розсіяної людності значення «божого помазаника». Якого їм Апостола, якої науки треба зустріти, щоби вони крізь пелену омани побачили, відчули знання істини. Відновили розуміння Слова.

У полоні схиблених уявлень перебуваючи, вони сприймають як розумове схиблення, як глупоту та маячню все те, що не відповідає їх усталеним поглядам, які вважають відповідними давнім, споконвічним уявленням про істину Світа і Його існування у Бігу. Які ще наукові та історичні свідчення потрібні з наявних і давньогрецьких-римських, тобто західного розгалуження розвитку людностей, і з давніх перських, іранських джерел, тобто у проявах східного відгалуження люду, про Ім‘я Отця Вишнього? – Усе мовчало, наче вклякле у звичне зло, неначе втратило й вітрило, і весло, заплуталось у мареві видінь, застигло в мороці – сновида-тінь..

Геть зовсім, як на мій розсуд, оче-видні свідчення з історичної пам‘яті різних народів, як, так званого, західного штибу розвитку, так і східного напрямку. Які цілком однозначно вказують на того, хто був Один для всіх їх предків з Єдин Ім‘ям. Інша справа, що деякі племена, як то давні греки та римляни, чи ті ж іудеї втратили пряме знання значення цього Імені. Вони почали дотуляти до нього інші наймення, які з часом затулили для них самих ті уявлення і, відповідно, Імена Отця і Матері, через які, за найдавнішими знаннями-уявленнями, надавалися пояснення того, яким чином влаштовано Світ, що значить ВсеСвіти, через які причини і способи у Яві з’явилися різні Оселі Отця Вишнього, чому Озій Його відкрито для дітей Його.

Неначе «горохом у стіну» вдарилися слова-нагадування про ці Імена. Що поняття «оргія» є не що інше, як визначення світового явища поєднання Отця Вишнього – Ора Отця – з тією сутністю, яка виявилася як Ма-тера наша, чиє Ім‘я справжнє є не Гея, а Ґа Ма-Ти наша. Те, кого «науково» обізнані сучасні люди іменують: планета Земля. Ґа – є Ма усього явленого у світі людському, від неї народилося усе живе через дію запліднення із Батьком нашим. Ор-Ґа у злитті своїх почуттів кохання породили ту природу – пра-Роди, - з чого започаткувалося все Життя Явлене.

«У Царстві Отця нашого не одна оселя..». Чого тримаєтесь за цю одну оселю, наче вона єдина, боїтеся покинути її, не розуміючи, яке різноманіття, багатство явищ та можливостей існує на інших оселях Отця нашого, де радо чекають на ваші сутності, якщо ви тільки спроможетесь хоч на мале зусилля, аби звільнитись від облудним уявлень про тілесну оболонку свою і сутність свою, що має одягнутися у ту чи іншу оболонку тілесної форми, дуже схоже, як одягаєте різні одежі у побуті земного існування?

Невже не вбачаєте, що це подібне на те, як бажати все життя прожити одягненим у одну сорочку, один костюм чи єдину, незміну сукню. Яке зношується, розривається на швах – але ви без сумніву хочете носити тільки цей одяг, ставити якісь латки і втішаєте свій розум, що ніхто і ніколи не приходив і не ходив так, що носить різні сорочки, костюми, плащі чи пальто, в якісь часи одягає комбінезон для роботи чи спортивних занять, а при потребі смокінг. Та ще й при тому, за мірками земного побуту, що ви не хочете нікуди виходити із своєї власної оселі, ні в гості до родичів зайти, ні у нову домівку до друзів, ні з‘їздити у інші місця і пожити у інших оселях та поселеннях,- будь-яка думка переселитися із своєї оселі у нову оселю лякає вас холодом невідомості. Звікувати все життя – ба, навіть «вічно жити» - в одній сорочці о будь-якій порі Року і лише у своїй оселі, нікуди жодного разу не переселяючись – ось подоба вашого нинішнього уземленого уявлення про явлення Буття-Життя, приРоду існування сутності (душі - яке є звичніше, та не точним у відповідності до Суто) у Всесвіті.

Мрія про таке існування – є ніщо інше, як мрія посадженого у камеру узилища бранця вічно перебувати у одній і тій же тюремній робі, не виходячи із цієї оселі. Соузність людських істот, оті їх сподівання на різні «союзи», у прагненні такого існування, як ідеалу Буття-Життя, виглядає дивним і лякливим бажанням нескінченно перебувати полонениками. Яким ще «адом» можна лякати людей, які вважають «домівкою» в'язницю? Така, насправді, світоглядна подоба людського існування за останні тисячі.. і не три, і не п‘ять вже років.

Різноманітність форм оболонок для існування, які постійно удосконалюються для покращення можливостей перебування сутностей у такому втіленому стані, нескінченність Осель Отця Бігу нашого, які чекають для задоволення (з-аду-вільний) різноманітних потреб та бажань, що як зблиски висвітлюються людям у самих фантастичних фантазіях та сновидіннях.

Вже не один раз приходили від Батька нашого Учителі, які на-Ма-Ґа-лися на-Ґа-дати тим, хто втратив розуміння суті свого істинного існування у різних станах як Яві, так і Праві, через проходження оновлення у стані Наві – пусті слова, як виЯвилося, для оглухлих та осліплених, які повторюють завчені якісь вислови, наче казна-які німуючи мугикають щось незрозуміле собі та іншим.

Пусті слова у стіну глухоти – виЯвилися повчання і Готамана, нащадка самого Ману. Того Ману, з числа первістків Бігу для Ґа Ма-Ти нашої, який започаткував отой самий «марш титанів», утворивши той самий Античний світ славних Антів, або точніше, Анів, дітей Ора Божого, Отця Вишнього нашого. Ани ті, які у Слові своєму несли знання про існування у ВсеСвіті відповідно до ладу і порядку у тому Бігу, який утворив саме Ор-Отче наш. Діяння славних Проводарів сили Бігу у освоєні Світом (Світ-Ум) просторів тьми за кромою – там, де у мороку кромішньої тьми причаївся і батько Тьми, - тих, що несли Праві дари у Слові своєму, про яких і залишилося на згадку одне із родових визначень: Слов‘Ани.

І навчання Заратустри, як його іменують усі, що, майже остаточно вже, втратили розуміння Слова: Зорі то уста Ра. Нічого не дало і навчання Його Шуї, як вочевидь, здавалось би, це має бути зрозуміло вже кожному сучаснику, що має можливість споглядати сьогоднішній стан розвитку людства.

О, Шуя, яка у Бігу завжди йде попереду, бо так заведено у Бігу, що Шуя перша пробиває тьму, коли Десниця, як Правиця Отча, завершує Його всі звершення..

Навіщо було те зусилля, навіщо було здійснення того подвИгу – воно неначе впало у ніщо, неначе втануло, не зрушивши жодного сплеску у сутностях людей. Вони своєю «богобоязливістю» лише спотворили до власної потворності Твоє Слово. Що їм ще і хто ще їм може пояснити, розтлумачити, якщо вони навіть уявлення про ПравіСлово, уразумєлі, як.. праваславіє.

О, Ум! Які їм ще пояснення можуть допомогти, коли вони Аум розуміють як.. Кришнаітів отих послухавши, що то за диво є священне слово Аум – то не втім‘яшися і не второпиш, що ото верзнуть. Та ще й про мову давню богів первісних, наче ця мова зникла у якихось віках незворотним чином.

Про якого Утшитєля, бо Учителів їм не вистачило, вони ще верзуть, на кого ще сподіваються дочекатись? Бо їм було обіцяно від Тебе, Шуя у Бігу Ор-Отця нашого, що «прийде Утішитель і він наҐадає вам слова мої», пояснить їм ще раз, про що «сказано було, але не зрозуміли ви». Що казати, про що говорити тим, хто і так вважає, що знає і розуміє все краще ніж будь-хто? Воно на кпини підіймає зразу все що завгодно, воно суперечить і заперечує все що завгодно. Бо розумне як ніхто, вродилося таке, що нівроку усе знає і визнало.

Оце якось недавно було, на спробу Мого пояснення озвалося.. Диво дивне, воно за манерою свого висловлювання слів – простий і неприхований дрібний біс, швидше молоденьке ще бісеня, а у своїй автобіографії, що розмістило погордливо на авторській сторінці: професор богословія, що ще й лекції читає не тільки у московії, але й по сорбонам якимось.. Який Утішитель, якого ще Утшителя, чи пак Учителя, такому потрібно, коли воно, бісенятко - по суті своїй, а професором називається, що богословію ще й навчає? Про що сподіватися, чого чекати від отаких усіх «проффессорів»?

Воно змішалось: коні, люди.. Чорти та біси в рясах, з требниками про Бога вчать й в церквах повчають, службу правлять.. Та ще й кажуть, що "Божу службу" правлять..

Вживилося таке, що й не лякається, хоч Дух Високий у Явленні ввійшов. На власні очі бачив це! Високій Дух увійшов, де правили службу нібито посвячені до цього, а навіть не здригнувся ніхто із них, бо і чуття того не відають, про що розводять теревені.

Такі діла і справи тутки творяться, Леле, Леле мій! В які пригоди втрапив Аз зненацька, куди ускочив, не дослухавши поради, що Свята Дух не втішить нікого, коли воно й не хоче втіхи, що Утішитель на потіху їм, воно – дурне.. А втім, дурніше той, хто береться для дурного нести утіху від дурні. Бо, скоріш, загнеться сам, як дві евклідівські прямі беруться загнутися в обруч той, що лопнув коло діжечки, поки діждеться, що його почують хоч би трішечки.

Час, коли Ра-зірка і Місяць дивляться водночас у ранкову пору, наче перезираються між собою та утішаються дивом Зачарованої Десни. Два світила одночасно на небі споглядають на Ґа-планету, освітлюють її світлом і Світ земний, хто зберіг у собі хоч краплинку відання Ора-очі, не загубив розуміння Ору-синів Суті Бігу зірок та Осель (планет) Ора-Отця, дивується цьому подвійному Явленню, милується у проміння єдиної Сили Світла, яка проливається від Ра-сина та, воднораз, віддзеркалюється від Місяця на Мати Ґа.

Час, коли Сон-це набуває у усвідомленні тих, хто утримує в собі знання первісних Оріїв, стану Ра Діє. Час осяяння стану Ра Діє. Знання, які утримуються у Слові їх мови, вони несуть оце Зна-Мене, навіть, коли й самі не розуміють, яких глибинних часів поняття вони вживають, промовляючи цілком звичні слова. Яких - у такому Явленому вигляді - не зберігається в жодній іншій мові. Слова, які виЯвилися ще за багато тисячоліть до появи того, кого визнають сучасні знавці історії, як першолюдину Ману, або як його запам‘ятали ще: Ра-Ман (Рама).

Ор – Отче наш, хай світиться Ім‘я Твоє! Хай завжди майорить переможне жовто-блакитне Зна-Мене, яке і встановив, за давніми переказами, сам Ману, вдивляючись у блакитні простори тодішнього моря-океану, що розлилося після потопу від півночі до півдня, та давня Лужа на теренах Ора Стана - коли не існувало ні Чорного, ні Білого морів - і сходження Ра-світила, жовто-гарячого життєдайного сяйво якого розливалося над блакитним земним простором води, яка є основа усього живого у цій Оселі, що є терени Ма-Ти Ґа, Ма-тері усього цього живого, що зРодилося від кохання Отця нашого і Ма-тері нашої. Ор-Ґа-зме – хай освітяться віковічні миттєвості цього Вселенського Кохання у пам‘яті тих, хто є нащадками їх, хто зберігав усі ці часи у Слові своїм Імена своїх Батьків.

 


31 липня – 20 серпня 2017 - Десна, Соколівка; 22 серпня - Київ